Свійських тварин мова

ГАВ-ГАВ-ГАВ  
Песик  каже:  «Гав-гав-гав,
Цілу  нічку  я  не  спав.
Вашу  хату  сторжив.  
Кістку  з  м’ясом  заслужив!»

М’ЯВ-М’ЯВ-М’ЯВ  
Киця  каже:  «М’яв-м’яв-м’яв!  
Петре,  встань  та  йди  на  став,
Мені  рибки  налови,  
На  сніданок  принеси».

МУ-МУ-МУ!
«Му-му-му-у!  –  кричить  корова.
- Дайте  сіна  чи  полови!
Ще  й  чистенької  водиці
Принесіть  мені  з  криниці».  

ҐА-ҐА-ҐА
Гуска  мовить:  «Ґа-ґа-ґа,
Мені  снідати  пора.
Сни  набридло    вже  лапати.  
Хочу  травку  пощипати,
Черв’яків  знайти  хоч  сім,
Покупатись  у  ріці.
Я  за  рух  і  чистоту!  
Їм,  купаюся  –  росту!
Пір’я  вмию  –  заясниться,  
Вам  на  подушки  згодиться».

КВО-КВО-КВО
Каже  курка:  «Кво-кво-  кво.
Де  вода?  І  де  зерно?
Лийте,  сипте  у  тарелі.  
Ранок  вже  виводить  трелі.
Вдосталь  матиму  їди  –  
Яйця  буду  вам  нести".

КУКУРІКУ!
«Кукуріку!  Кукуріку!»  –  
Несеться  зранку  у  двірку.
Це  півень  так  горлає.
Таку  він  мову  має.

З  надривом  тягне  ноти:
«Вставайте  до  роботи!»
Чудової  породи
Будильник  від  природи!

МЕ-МЕ-МЕ!
Кізка  в  стайні:  «Ме-ме-ме-е!
Гей!  Годуйте  вже  мене!
Влітку  травку  ’їм  зелену,  
Взимку  –  сіно  запашне.
Нагодуєте    досита,  
Молока  вам  дам  попити.
Лікувальне!  Ще    й  до  того
Бринзу  ви  зробити  з  нього
Зможете.  Дасте  приправу  –  
І  на  хліб  -  до  чаю  й  кави".  

ХРО-ХРО-ХРО!
Свинка  в  кучі:  «Хро-хро-хро!
Принесіть  мені  відро
Їжі,  влийте  до  корита,  
Щоб  не  зла  була,  а  сита.
До  картопельки  я  ласа.
Дайте  ви    її.  Я  м’ясом
Вам  колись  воздам    за  це    
І  білесеньким  сальцем!»  

БЕ-БЕ-БЕ!
Баран  тягне:  «Бе-бе-бе-е!
Пастись  виведіть  мене
На  високу  полонину.
Там  трава    на  мене  жде.
Тну  зубами    –    шерсть  росте.
Її  з  тіла  зістрижете,
Килимів  собі    натчете".

ІГО-ГО-ГО!
Іго-го!  –  кажу  вам  я.
Вівса  дайте,  буряка!
Коли  їсти  все  це  буду,  
Настрій,  силу  я  здобуду.
Запряжете  у  візок  –  
Повезу  вас  у  лісок.
Поле  скажете  орати  –
Вправно  буду  плуг  тягати.
Відвезу  і      вантажі.
Це  –  раз  плюнути    мені.
Іго-го-го!  Іго-го!  
Слова  «віста,  «пр-р-р»  і  «вйо»
Добре  знаю,  розумію.
Вуха  маю,  слухать  вмію.
Лиш  мене  ви  доглядайте,
Влітку  пастися  пускайте,  
Про  підківки  пам’ятайте,  
На  копитця  їх  кладіть.
Взимку  в  стійло  корм  носіть.
Буду  вас  тоді  любити  
Й  чесно  вам    весь  вік  служити!"

КРЯ-КРЯ-КРЯ
«Кря-кря!  -    каже  качка  –  так    годиться.  
-  Де    моє  болітце?  Де  водиця?»
Скажете:  «Навіщо  їй  болітце?»  
Скажете:  «Навіщо  їй  водиця?»
У  болоті  качечка  пориється.
У  водичці  качечка  помиється.
А  що  їсти  качка-крячка  буде?
Що  їй  світ  дасть  й  добрі  ґазди-люди?
Черва  з’їсть  вона  і  конюшину,  
Зернятко,  листок  і  картоплину.  

ПУЛЬ-ПУЛЬ-ПУЛЬ!
Індик  каже:  «Пуль-пуль-пуль!
Не  хапаюся  за  руль
Я  в    машині  легковій  –  
Бігаю,  як  вітровій.
Їм  зерно  і  кропиву,  
Поправляюся,  росту.
Не  люблю  червоне  я.
Кидаюсь,  немов  звіря,  
Як  цю  барву  десь  уздрю.
Утікай,  бо  поколю,  
Як  дразнить  червоним  будеш,
Руки,  ноги,    плечі,  груди!"

ОСЛИК
Є  в  осла,  як  і  в  коня,  
Морда,  хвіст  і  копита.
Як  бегонія  на  рожу,  
На  коня  осел  є  схожий.    
Тільки  шерсть  в  нього    сіренька,  
Вуха  довші  й    більш  кругленькі.
Та  вантаж    і  він  везе,  
Копитами  землю  б’є.
Але  часом  йде  у  скач
Впертість  ослика.  Й  хоч  плач  –  
З  місця  він  не  зрушить,  
Ляже,  наче  груша,  
Та    «іа»    прокаже  вам.  
Встане  лиш,  як  схоче  сам.
На  дітей,  чий    верх  не  стерти,
Кажуть:  «Ослик  ти  упертий!» 

КРОЛИК
Зубами  кроленя  скрегоче,  
Як  шерсть  шкребеш  йому  без  спішки.
Кажуть,  це  він  отак  муркоче,  
Бо  задоволений,  як  кішка.

Може    ревти  ще  чи  шипіти,    
Коли    його  хтось  потурбує,
І  навіть,  як  дитя,    ревіти,  
Як  біль  різкий  чи  страх  відчує.

Лапками  кролик  вибиває    
Ритми,  як  небезпека  ходить.
Як  джміль,  дзвенить.  Чхає,  буває,
Й  хропе,  коли  хвороба  вхопить.    

Та    рідко  звуки  видають  ці
Кролі.  Зазвичай,  є  мовчазні.
Сидять,  їдять  собі  у  клітці
І  до  господарів  приязні.

ВІРШИКИ  ПРО  СВІЙСЬКИХ  ТВАРИН

ЖИВУТЬ  У  НАЗАРКА
Живуть  в  хліві  у  бабці  Віри
Орланчик  –  кінь,    баранчик  Біра.
Курка  Квокуля,  качка  Латка
І  ще  малесеньке  курчатко.  
Бабуся  корм  всім  приготує,  
Софійка  –  внучка,  погодує
І  бистрого  коня  Орлана,
І  Біру  –  впертого  барана,  
Курку  Квокулю,  качку  Латку
І  мацюпусіньке  курчатко.

Коник  їй  скаже:  «Іго-го!
Я  повезу  тебе  в  село».
«Бе-бе-бе!  –  мовить  баранець,
На  шубу  дам  тобі  я  шерсть".
Курка  кво-квокати  почне:
«Знесу    яйце,  і  не  одне!»
Качечка  покрякоче,  
До  річки  йти  захоче.
Її  Софійка  поведе.
Наплавається,  забере.
Вдома  знесе    качатко
Яєчко  для  дівчатка.  
Курчатко  засумує.
До  курки  помандрує.
Скаже:  «Що  я  зробити  маю?
Хіба  що  пісню  заспіваю!»
«Співай!»  -  курка  прокаже.
Радість  на  серце  ляже
Софії  й  бабі  Вірі
І  тітоньці  Марії,  
Яка  живе  за  тином
Й  подвір'ям  водить  сина.

ГУСИ
Гуси  кажуть:  «Ґа-ґа-ґа.
Де  поділася  трава?"
Оля  їм  відповідає:
«Де  була,  уже  немає.
Її  татко  в  кіс  узяв,  
Посушив  в  копичку  склав,  
Щоби  кізка  взимку  мала,
Молочко  смачне  давала".

КУРЧА  І  КУРКА
Курчатко:  «Ко-ко-ко!
Зерно  везу  візком!»
А  курка:  «Куд-куди?
Давай  його  сюди!» 

КІЗКА-КІЗОЧКА
Кізка-кізочка  мала
До  Златусі  підійшла
І  ніжками  -  туць-туць-туць,
І  ріжками  -  буць-буць-буць.
Та  дівчатко  не  злякалось,  
До  куща  верби  подалось,  
В  руку  вхопило  лозу
Й  насварило  на  козу:
«Іди,  козо,  бе-бе-бе,  
Не  боюся  я  тебе!»

КОТИК
Котик  дивиться  в  віконце.
- Де  поділось  тепле  сонце?
Мерзне  хвіст  і  мерзнуть  лапи.  
В  м’яч  згорнусь  і  буду  спати!» 

МРЯКА  І  КОТИК
Ходить  мряка  по  долині
У  сіренькій  кожушині.
А  на  плоті  сірий  котик
Миє  лапки  та  животик.

СОБАКА
Великий  в  мене  є  собака.
Великі  в  нього  хвіст  і  лапи.
Його  я  тягну  за  шнурок.  
Іде  за  мною  крок  у  крок
І  крутить  лапами  колеса.
Але  не  мовить  ні  бельмеса.
Бо  із  пластмаси  він,  малята.
А  я  б  хотів  живого  мати!

НАЗАР  І  ДАРИНА
Гарна  лялька  є  в  Дарини  –  
В  модному  вбранні!
А  в  Назарка  є  машина  –  
Гравій    возить  в  ній.
Каже  якось  він  Дарині:
- Хочеш  повезу
На  своїй  новій  машині
Лялечку  твою?
Мовило  дівчатко  важно:
- Хоч  нове  іще  
Це  авто,  але    вантажне
І  не  чисте  вже.
Будеш  мати  хоч  би  Prado,
Любий  друже  мій,  
Я  проїдусь  тоді      радо
Й  лялечка  уній.   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)