Прожив плазун під каменем віки,
В похмурі дні у сонце втратив віру.
Коли ж нарешті ясний день прийшов,
Проміння люто обпікає шкіру.
Боїться він, не вірячи очам,
Тремтить в страху обпеченим згоріти.
Він так давно забув про це тепло,
Не здатний пригадати, як радіти.
Невже мені це світло і тепло?
Невже і я його нарешті вартий?
І шкіра сіра і тверда мов скло,
Спадає з нього під небесним гартом.
Не бійся, друг. Скидай старе дрантя.
Стань як колись був - кольору сапфіру.
Хай світлом Сонце поверне життя,
Хай у любов верне забуту віру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2024
автор: МАКСИМ САЛЬВА