Зимонька плаче гіркими сльозами,
Мабуть болять незагоєні рани,
Ріки створились від смутку й печалі,
Де відшукати гармонії грані?
Дивиться в небо - весняні вже хмари,
Може здалося, але ж не примари,
Дивно схилила свій образ в зажурі,
Знову думки зачепили похмурі.
Що тут робити? Ось, стукає зміна,
Вже не потрібна поміч каміна,
Скоро нам сонце всміхнеться, зігріє,
В кожного звісно давно така мрія.
Йди, мила зимо, на довгий спочинок,
Дай же зустріти найліпшу годину,
Радість відчути і миру, і сміху,
Буде скрізь затишок людям на втіху!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2024
автор: Наталі Косенко - Пурик