Полинути в загублені світи,
де пломеніє зорепадом небо,
за однорогом по траві піти,
він знає шлях, що приведе до тебе.
Ти мавкою живеш серед лісів
і крапель дощових збираєш перла.
У цій ніким небаченій красі,
гармати не роззявлять свої жерла.
Їм лячно розкида́ти грім війни,
де світом править роду берегиня,
ідуть у поле на жнива сини,
твій дім для них опора та твердиня.
Стоїть на місці часу тихохід,
нема куди годиннику спішити
і не важливо спадень це чи схід,
планета не зіб’ється із орбіти.
Нехай життя спиває всю ясу,
що тягнеться із древності до нині.
Такі, як ти примножують красу
й уговтують драконову гординю.
24.02.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2024
автор: Микола Соболь