«Не для війни я сина народила!
Не відпущу! Країно, не проси!
Очей не вибирай! Не ріж ми крила!
І кров'ю не фарбуй потік сльози!
Я не віддам! Він мій! Із крові й плоті!
Хай світ впаде! Та байдуже мені!
Відкуплю за всього багатства злоті!
Го відгризу у долі, у Землі!..»
Ридала жінка, скорчившись в куточку.
Прокля́ла землю. Прокляла́ людей.
В руках тримала синову сорочку —
Слізьми вмивала. Тисла до грудей.
Тремтіла, наче лист отой осінній.
Не підіймала тіло із колін.
Холодна тиша впала в голосіння,
Чоло зорали зморшки з двох сторін.
В тім божевіллі сивіла і мліла.
Ламала руки, втомлені в корчах...
А син у барі клав лимон в текілу,
Губився у спокусливих ночах...
Святі та грішні. Воїни і юди.
Життям сповиті у одне сукно.
ТА ЖОДНА МАТІР НЕ ДЛЯ ВОЄН, ЛЮДИ,
НА СВІТ ДИТЯ ПРИВОДИТЬ!
НЕБО й дно...
Марія Дребіт
26.12.2023 Португалія
малюнок авторки та ші
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2024
автор: VIRUYU