Ще ніч тримає небо, а ти відчуваєш,
як без споглядання присутності оживає простір.
Повітря розгойдане, розколисані віти ялин -
і ось з темряви вигулькує гамір щебетання!
Ти стоїш посеред цього передсвітання
і наповнюєшся кожною нотою.
Ховаєш їх за пазуху, щоб цілий день
бути частиною цієї нестримної вічності!
Розвиднюється...
Знаходжу під ногами калюжі, знову і несподівано.
Але тепер хочу лише всміхатись до них!
Розглядати в них містерії віддзеркалень...
І з кожного образу зчитувати послання,
далекого міста храму-змієборців,
міста солеварів та астрономів...
17.02.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2024
автор: Іванюк Ірина