Місячне сяйво прокладає стежку,
Під перламутром оживає земля,
Останній сніг, сльозою вмив мережку,
Зранку тримала у обіймах стерня.
І заграє з вітром безсонна нічка,
Немов з весною, стрімкий обвінчався,
Дотик відчула, ця манлива річка,
Укотре їй співати намагався.
І водний плескіт, гребінь хвиль яскравих,
Встеляли поспіх, радуги веселки,
Світила блиск, привів до ігр забавних,
Хотів позбавить, марення русалки.
А по дзеркальній плесі плаває лід,
Не час, приймати всі чари від весни,
Хоча й лишались, там дріб’язки, як слід,
Але ж ще днище, в дрімоті, бачить сни..
Враз вітру шепіт - Ну гаразд, ти поспи.
05.02.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2024
автор: Ніна Незламна