[b]Згадай мене моя країна,
У чистих спогадах, думках,
Твою доньку, й твого сина,
Які приходять уві снах.
Вони усміхнені та щирі.
Серця відкриті та живі,
Які воліли жить у мирі,
На Богом даній їм землі.
Згадай у вогнищах баталій,
Під час кривавих нив та жнив,
З крові та плоті, не зі сталі,
Господь тобі їх сотворив.
Згадайте воїнів сміливих,
Ціну їх нелюдських зусиль,
Цілющої любові силу,
Яка здолала сум та біль...
Та чорний крук літа у небі,
Здіймає гомін навкруги,
І кола звужує на гребні,
Вже чутно лязкіт ланцюгів.
Кігтями хтось породу точить.
Скрегочуть зуби ворогів.
І попіл з димом суне в очі.
Я з пекла вибратись зумів.
Росли густі, ліси високі,
Та обгоріли стовбури,
Стоять понурі в різні боки.
По трупах бігають щури.
Родючу землю ворог топче,
Холодний вітер виє злом
Вчепитися в горлянку хоче,
Понад розбомбленим селом.
Мій пращур не згадає гірше,
Часів жахливих руйнівних;
Як цю понуру й мертву тишу,
Як той найгірший в світі гріх...
Кипить, клекоче люта битва.
Без відпочинку та безсонь.
Мій кінь летить у цій гонитві,
В смертельний вихровий вогонь.
Копитом чавить вражі скроні,
Лома хребти сталевий спис,
Як хижі звірі в обороні,
Над прірвою стою. З безодні,
Сміється, скиглить хитрий лис.
А смерть немов бліда старуха,
Затягне пісеньку сумну,
З гарматних вибухів. Задуха.
Знов грають в бойову сурму.
Життя птахами у розподіл,
Зліта, сполохані, в блакить,
У свій останній бій підрозділ,
Крокує щоби вічно жить.
Згадай мене моя країна,
Ім'я у мармур закарбуй,
В гранітній стелі свого сина,
Сталевим пензлем намалюй,
На довгу пам'ять, вічну славу,
Яку для тебе здобували,
Та рясно кров'ю поливали,
Якою жертвою жили!
І слово істини послухай.
Що впало краплею землю цю,
І помолись за нас Отцю,
І сину, і Святому Духу,
І праслов'янському жрицю.
І Божій Матері молися.
Вона заступниця землі.
Де жив я де, я народився,
Там буть похованим й мені.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005723
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: CONSTANTINOPOLIS