По сіль кучанка раненько-вранці,
Завітала до старенької бабці,
Та прибавила їй в той день мороки-
Забоксала балачками її памороки.
Да так, що бабуся огулом не знає,
Де поклала телехвона свого.
Ніякою силою цього не пригадає.
Дітваки любі чугая того,
Подарували їй рік тому.
Не торкнулась би навіть,
Каби уявила, яку буде імать,
Потім вона втому.
Ось бабуля свою хатиночку чистесеньку,
Підсподом до гори перегортає,
Днину сливе цілісеньку,
Втраточку гаджетну ретельно щукає.
Як пороблено, з бабулеттою, ані лялечки,
Не благоволе того дня помакронити трішки.
Прислуховується, чи не почує,
Гей заграють знайомі музики!
Втім дурна баба вже репетує
До Самого Господа Бога:
-Коли у нас, Боженько, туточки,
Почнеться повітряна тривога?!
Тоді моя згубонька закрутить таку веремію,
Що зразу ж її знайду,
Пригорну до себе, розцілую,
І нізащо, ніде не покину….
Сила:
Над нарідом козацьким нашим,
Не чекайте, урус-шайтани, перемоги,
Бо вас не бояться зовсім,
Та й ще ждуть повітряні тривоги.
26.06.23.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2024
автор: О. Хвечір.