Ідуть з життя поети, музиканти…
Ідуть дорослі люди і малі.
Слабкі ідуть і сильні, мов атланти.
Тривожать небо сльози і жалі.
Ідуть під плач гіркий родини, друзів
І під сирен проникливе виття,
Коли село чи місто у напрузі,
Коли й не нажилися до пуття.
Ідуть, аби з небес молити Бога
Спинити ненависну цю орду,
Наповнити добром світ і любов’ю,
Аби усе було в нім до ладу.
Ідуть прості й відомі фабриканти,
Йдуть люди різні: молоді, старі.
Багатих не рятують діаманти,
Коли намітить Божий перст згори.
Ідуть туди, де вічно будуть жити,
На землю їм не світить вороття,
Не чутимуть, як шепче в полі жито,
Не бігтимуть із дітьми в укриття
Ідуть туди, дотримуючись черги.
Нема там свата, брата, ще когось.
Ідуть безбожники і хрещені, і вчені,
Лінивці й ті, хто за народ боровсь
У цій війні, підступній і жорстокій,
Хоч назву має дивну – СВО*.
І хочеться кричати вже: «Допоки?
Чи будем колись жити без тривог?!»
10.01.2024.
------------------
* – спеціальна військова операція.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2024
автор: Ганна Верес