Падає сніг, ніби в кожній сніжинці душа,
Чиста, безгрішна, що в небо колись полетіла,
Маю надію, що в сад повернеться й моя,
Янголом білим…Та поки тримається тіла.
Біло-зелені заграють в саду кольори,
Очі милуються вкритою снігом травою,
Може, сьогодні під вечір, щось зліпиш і ти…
Сніжну якусь королеву, що схожа з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
Падає сніг, ніби вічною хоче зима,
Бути в саду, де у мріях ходили під руку,
Там, де гуляєш тепер ти, любові нема,
Тут, теж про неї, немає ні слуху, ні духу.
Відстань, поділить вже скоро тепло пополам,
Навіть думкам буде легше кружляти весною,
Зникнуть сніжинки в саду, я тобі душу дам,
Хай, і без тіла, вона обійметься з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004198
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2024
автор: Ярослав Ланьо