До річки тягнеться сонечко,
спити води прохолодної.
Що ти сумна, моя ненечко?
Кари боїшся Господньої?
Карані ми, перекарені,
тричі «совєтами» знищені,
ти відпусти своє марення,
ми від біди не захищені.
Плачуть удови та сироти,
небо сміється, заходиться.
Щоб Українцеві вирости,
виплекай свій острів Хортицю.
Вольний клейнодів не требує,
вітер не носить коштовностей.
Все, що наразі потребою:
люлька, тютюн та пістоль іще.
Викурим бидло московське ми,
слово примножим Тарасове.
Як важко зостатися людьми,
де править усім кодло бісове.
20.01.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2024
автор: Микола Соболь