Поля, поля, а над полями - дзвін
у небо дзвонить, як у чорні крони.
І йдуть безвольні тихо на поклони
перед отими, що й самі з колін
Не можуть встати, двигають покору,
як найдорожчу, найсвятішу дать.
А дзвони аж заходяться, янчать
у пориві нестриманім угору
Покласти на порозі у Богів
свій розпач і невитлумлений гнів:
що так ніхто нікого не змаліє,
Як той, що сам зростати не воліє,
а тільки в тому знає щонайвищу суть -
перед сильнішим спину скрійно гнуть.
7.11.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2024
автор: Леся Геник