Отара йде до ополонки.
Мов навіженії стрибають!
На це наглядачі з хрестами,
Стиха з усмішкой, споглядають.
Ховають мами діточок
А піп в молитві щось белькоче
Про іноземних фарисеїв
Мама не чує. Плачуть очі!
Ще й душа плаче, бо ж не чутно
Рідного слова та й про сина.
Якого знову розпинають
І плаче з мамою калина.
А поруч панство ...зади голі
У ополонку закликають.
Попарилися.. і червоні
Мов тії свині.
Бо сорома не мають!
Стрибай отаро, в скляну воду
Радій оголеним ціцькам!
Володьки правлять...бо
Народом,
Що зруйнував сам Божий храм!
Природи храм і волі силу -
То Боже, істене , вовік.
Отії вівці знапастили
І затоптали перший сніг
Отаро.. нині хоч прокинься!
Чи пробудися з брехонь, сна!
До правди, волі пригорнися!
В кім воля є , в тім є Весна!
В тім Бог живий,він на коліна
Не ставить Доньку, Україну!
Скара він , втопить ворогів
З пустель чужинських, берегів
Ан. БУК- СТЕФКО
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2024
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)