Вийшов старий батько до воріт
З чужих країв дітей виглядає.
І дивиться, на цей божий світ
І, як свічка від туги згорає.
На старість болять ноги, руки,
Гнітять, не раз душу важкі думки.
В журбі страждає від розпуки
І дивиться на небо на хмарки.
Чекає, коли стихнуть дощі,
Коли мине зима, хуртовина.
До весни, так далеко... вночі -
Не спиться... І плаче, як дитина.
Розлетілись з гнізда, як пташки
У житті свою долю шукати.
Батькові на серці, так важко
Не може їх до себе обняти.
Чекає дзвінка зранку до ночі
Хоче чути ,як живуть вони.
Щоб дали вісточку найдорожчі
подзвонили дочки та сини.
Не ображайтесь на них ,не треба!́́́
Подзвоніть до них допоки не пізно.
Підтримайте духом в потребі
Хай душа ваша не плаче слізно.
А помиляються всі у житті!
За пазухою важуий камінь не носіть.
На землі всі ми грішні, не святі
І прощення один в одного просіть.
Працював, недосипав, обмерзав
Хотів, щоб діти в достатку жили.
Вчив багато літ, освіту дав,-
Щоб у собі людину зростили.
Розійшлись з отчого порогу
І Цураються немічних стариків.
Додають серденьку тривогу
Стали байдужі до своїх батьків.
У душі радості немає,
Як голуб сивий, зморшки на чолі.
Думає про них ...час вертає -
І згадує, як були ще малі .
А на старість батьки, як діти
Хочуть чути добре слово від нас.
Потрібно обняти, зігріти...
У потребі віднайти для них час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2023
автор: Чайківчанка