Завжди усьому передує темінь.
Проте життя проштовхує своє.
Шалений тиск спорожнює легені,
а потім вдих і крик: Я тут! Я є!
А далі перші кроки неумілі,
за ними сірих буднів круговерть,
які відволікатимуть від цілі
аж доти, поки не настане смерть.
Життя — це шлях де здійснюються мрії,
мандрівка від мети і до мети.
Хоч дії викликають протидію
все рівно необхідно далі йти.
Від дня до дня уперто лізти вгору,
ловити неймовірні відчуття,
доводячи природньому відбору
своє законне право на буття.
Усе що мало б статись — має статись.
Потрібен час і миру, і борні.
Що мусиш — зробиш, попри страх і статус,
важливо усвідомлено чи ні.
В скрутні часи всі згадують про Бога.
Строкате "Дай!" доповнює ниття.
Однак чи дійсно варті допомоги
ті, хто ниттям знецінює життя?
Хто обирає щось по власній волі,
із розумінням наслідків і без,
а потім слізно дорікає долі,
благаючи прихильності небес?
Не мусить Бог робити за людину.
Ніхто не мусить — кожному своє.
Здобутки, втрати, чесність і провини...
Що наробили, врешті те і є.
Сукупність дій складає повсякдення,
де задуми лише химерне тло.
Не анулює наслідків прощення,
а передчасне ширитиме зло.
Умисне зло не можна пробачати.
Безкарність — запорука лихоліть.
Це воля запроторена за грати
руками неприборканих страхіть.
За власні вчинки слід відповідати,
за гнів, байдужість, за любов і біль,
за всі можливі внески і за втрати...
співмірно від докладених зусиль.
Немає в світі зайвого нічого.
І страх, і мужність роблять внесок свій.
Емоції і розум — все від Бога —
важливо тільки те, хто головний.
В скрутні часи всі згадують про Бога,
з надією підтримку віднайти,
забувши головну пересторогу —
світ ставиться до тебе так, як ти.
Ти молишся йому, а він на тебе.
Береш собі його, а він твоє.
Однакові бажання і потреби —
призначення у кожного своє.
Світ для усіх є мамою і татом.
Його гнітить життя дітей в мольбі.
Та варто все своє йому віддати —
і він все віддаватиме тобі.
Творити і давати — риса божа,
тваринна — споживати і гребти.
А ти на кого більше схожий.. схожа?
А ким волієш завтра стати ти?
Бажаєш щось зробити особливе?
Дістатись краю і назад прийти?
Або щось цілковито неможливе —
сягнути недосяжної мети?
Чи маєш щось за винятком надії,
що здійснювало б мрії раз у раз?
Служіння світлу провокує дію
і світ дає можливість, тобто час.
З народження ти маєш все, що треба:
здоров'я й силу, щоб долати путь,
натхнення й зацікавленість... і небо —
дороговказ у сяючу майбуть.
Чекають зорі, кличуть без утоми,
вогнем пригод виблискують в очах.
І щось таке жене у невідоме.
І це завжди любов. І так, це — Шлях.
=========================
малюнок: Олег Шупляк — Link
серія: Український космос
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2023
автор: Сергій Вітер