Гасила Вода безпорадний Вогонь,
Він грів її ніжно, вмираючи з болем.
І щось божевільне вертало в полон,
В обійми холодні її задоволень.
Вона підіймалась до неба між хмар,
А потім дощами спадала на плечі.
Він ждав ці моменти, цей дикий кошмар,
Згасав, кам’янів у своїй порожнечі.
Вода будувала голки крижані,
Встромляла кришталь у закохану душу.
Вогонь плавив лід, розчинявся у ній,
Вдихав величавість її непорушну.
Тоді шаленів, розпікався в собі,
Немов Кракатау, палив все довкола.
Вода відчувала немислимий біль,
Була ледь жива, вкрай загублена й квола.
І попіл спадав їй на плечі з небес,
Вбирав по краплинах останню вологу.
Вогонь повертався, неначе воскрес,
Та знову Вода брала щемом в облогу.
20:36, 06.12.2017 рік.
Зображення: http://www.playcast.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2023
автор: yusey