Йде Василько з татом в гори,
Ноги заплітає,
Щось собі там думає
Тай тата питає:
- От я скоро виросту
( а воно так бу́де)
Можу йти тоді де схочу?
Ну практично всюди?
- О ні, сину, то не так,
То лиш твої мрії,
Зараз тобі розіб'ю я
Ті марні надії.
Коли виростеш, то жінка
Скаже куди йти, що робити,
Говорити.., з ким дружбу тобі водити.
Запитає де ти був,
Чому не ті капці взув,
Коли маєш ти прийти
( не до когось там зайти),
Що ти ще зробити маєш,
Чому гривню десь ховаєш,
Копійки не віддаєш.
Ти ще спиш й вже винуватий,
Бо лінивий, не завзятий,
Ти суцільне щось не те
Й хата, стайня - то святе!
Що за цим - то марний вІдок
Я, Васильку, є в сім свідок.
- То що, не треба женитись,
Щоб, як білка, не крутитись?
- Не поможе.
Бо дзвонити мама буде день і ніч.
Не голодний? Тепло вбраний?
Має знати увсебіч.
Скаже, як маєш робити,
З яков дівчинов ходити,
Бо сеся, якась не та,
Має бути, як свята,
Й не тебе слухати, маму,
І тобі лиш дати гаму.
А коли підуть онуки,
То тебе в обидві руки
Візьме теща, мама, жінка,
От тоді твоя печінка
Все відчує й будеш знати
Хто господар твої хати.
А, як вип'єш десь сто грам,
Будеш сам робив си гам.
Так що, сину, приготуйсє,
Поки час є, перевзуйсє,
Тай ходи собі де хоч
І голову не мороч.
14.12.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2023
автор: Олекса Терен