Ми На межі 91 року?
Назад в совок, в СССР ?
На Схід знов НАТО наступало,
Чого йому не доставало?
За тридцять років нас - продали,
Все, що було тут розікрали.
З Берліну НАТО йшло на схід,
Ось й зупинило свій похід.
Тут США війну вело,
То чим скажіть нам повезло?
Ми тридцять років програвали,
Часи здобутків вже настали?
Кацапи впали на коліна,
Їх не пробачить Україна?
"Партнери" наші в стороні,
У танку ми, не на коні.
Кордон гаранти укріпляли,
Надійно доти встановляли,
Замінували південь, схід.
Не має в України бід.
Кордон держави був надійний,
Економічний зріст невпинний,
Економічно ми зростали,
Братнім народам помагали.
Невже у нас скрутні часи,
Навколо нас знов вороги.
Ми ж дипломати, ми ж найкращі,
Ми найміцніші, найбагатші.
Невістку В ЄС знов не беруть,
Приданого побільше ждуть?
Ми ж найбагатші у Європі,
Скільки ресурсів та землі.
Ми незалежні? Ми такі?
У 90-х так ділили, на нас борги свої звалили?
"Мемора́ндум про гара́нтії безпе́ки у зв'язку́ з приєдна́нням Украї́ни до Догово́ру про нерозповсю́дження я́дерної збро́ї — міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США про гарантії Україні у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу."
Усі, хто договір цей склали
На нас взяли й гуртом напали.
Оці партнери в стороні?
Не їхня зброя в цій війні?
Вони її не почали?
Вони є наші вороги?
Вони війну цю розвязали.
Нехай припинять цю брехню.
Пора - закінчити війну.
Про межі потім, не на разі.
Не ми, вони це почали.
Невже вони нас згвалтували?
Ми й так в Європі,
Ви не знали?
Між двох імперій ми є клин,
Тому нас й кинули в цей млин.
Нас знову ділять на частини,
Ми є заручники, ми винні.
Не зійдуться ці дві орди,
Між ними ж ми.
Одних туди, інших сюди.
Який кордон, давно ..., який резон.
Як все чудово починалось,
Як обіцялось,залицялись.
За тридцять років - розікрали,
А ми в щось віримо, дурдом.
Щоб мир настав - вже не можливо.
Війна реальність, знов міссиво.
Імперія війною пре, чуже зубами вона рве.
Усі її уже бояться, тому вона так нагло й пре.
Якщо ти слабший - то порве.
Нас в жертву хочуть принести,
Тут , що алтар, хто ж палачі?
Причастя? Пир ? Далі буде та не мир...
На передодні 2024 року. Якихось сто років пойшло. Пригадаймо як це все було.
Німецькі, болгарські, польські райони,
Уважно читайте, всі вже довольні?
Яка неосяжна моя Україна,
Кому й в чому винна вкраїнська родина?
Умисно втягнули,
Умино почали.
Спинити неможна - з екрану внушали.
Ми то не ви, до біса йдіть, під три чорти.
НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО в УСРР/УРСР 1924–1940. Створення нац. адм.-тер. одиниць (сільських і селищних рад, нац. р-нів) посідало окреме місце в політиці "коренізації". Впливовим чинником розробки проектів адм.-тер. структурування УСРР за національною ознакою стала активність етнічних громад.
Підготовка до організації сільських і селищних рад та р-нів була здійснена 1924–25 Центр. комісією в справах нац. меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК. Рекомендації ЦКНМ при ВУЦВК здійснювалися відповідно до постанови РНК УСРР "Про виділення національних районів та рад" від 29 серпня 1924. Проекти нац. районування в середовищі етнічних меншин спиралися на норми, затверджені постановою 4-ї сесії ВУЦВК 8-го скликання (15–19 лютого 1925). Згідно з рішеннями форуму мінімальна кількість мешканців відповідної національності мала становити не менше 10 тис. осіб для нац. р-ну і не менше 500 осіб для нац. сільради.
Практична робота з виділення нац. р-нів розпочалася під тиском нім. громади. У травні 1924 ЦКНМ при ВУЦВК, яка ще перебувала в стадії орг. оформлення, звернулася до Президії ВУЦВК з пропозицією виділити наступні р-ни з компактними масами нім. людності: Ландауський (Миколаївська округа Одес. губ.), Люксембурзький (Маріупольська округа Донец. губ.) та Хортицький (Запоріз. округа Катериносл. губ.). Паралельно розгорталася підготовча робота щодо поляків, євреїв і болгар. 25 серпня 1924 ЦКНМ при ВУЦВК розглянула питання "Про виділення болгарського району в Бердянській окрузі", а 2 вересня 1924 – "Проект виділення болгарських адміністративно-територіальних одиниць".
Доволі гострим було польс. питання. 16 вересня 1924 ЦКНМ при ВУЦВК затвердила інструктивний лист "Про виділення однорідних в національному відношенні адміністративно-територіальних одиниць в місцевостях проживання польського населення", яким керувалися її регіональні органи в Київ., Подільській, Волин. та Одес. губерніях. Польс. нац. р-н був створений на базі Довбишанського р-ну Житомир. округи (перейм. на Мархлевський у квітні 1926).
1924–28 позначилися найбільш активною діяльністю уряду зі створення нац. рад і р-нів. На мапі України з'явилися 5 нім., 2 болг. й 1 польс. р-ни. 9-й Всеукр. з'їзд рад (3–10 травня 1925) схвалив подальшу роботу зі створення нац. рад і р-нів, вніс зміни до Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919, які законодавчо закріпили статус Автономної Молдав. СРР (створеної 12 жовтня 1924), а також затвердив Конституцію Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки 1925.
У 2-й пол. 1920-х рр. ЦКНМ при ВУЦВК і Центр. адм.-тер. комісія (ЦАТК) доклали багато зусиль для втілення в життя проектів нац. районування, однак деякі з них залишилися тільки на папері внаслідок протидії місц. органів виконавчої влади.
Пленум ЦК КП(б)У (3–8 червня 1927) назвав створення нац. рад серйозним досягненням влади в галузі здійснення нац. політики. 4-та сесія ВУЦВК
10-го скликання (1928) у своїй постанові визнала нац. районування найкращою формою втілення "національної політики радянської влади, що повністю сприяє забезпеченню культурних і господарських потреб національних меншостей та втягненню останніх в радянське будівництво".
Суспільно-політ. запит на виокремлення рос. адм.-тер. одиниць проявився 1927 на тлі загострення "російського питання". Яскравим проявом проблеми став виступ Ю.Ларіна з критикою "крайнощів у проведенні українізації" під час звіту уряду УСРР 2-й сесії ЦВК СРСР у квітні 1926. Претензії до укр. кер-ва звелися до закидів про ущемлення прав рос. населення, штучне обмеження сфери застосування рос. мови, зокрема в навч. закладах. Ю.Ларін назвав українізацію поступкою петлюрівщині.
На цей час російсько-укр. взаємини, особливо в сх. регіонах УСРР, набули ознак конфронтації. Згідно із заг. засадами політики "коренізації" росіяни не мали статусу нац. меншини. З одного боку, це нібито підвищувало сусп. статус етносу. З другого – в міру розширення та якісного поглиблення українізації ставлення росіян до політики укр. уряду зазнавало відчутних змін.
Лобіювання ідеї виділення рос. адм.-тер. одиниць означало новий етап в історії "коренізації", оскільки росіяни були визнані нац. меншиною. Відчутне загострення проблеми неприйняття росіянами зростаючих темпів українізації спонукало укр. урядовців до швидких дій. 1927 представник від росіян був введений до складу ЦКНМ при ВУЦВК, яка розпочала підготовчу роботу з виділення рос. р-нів. Спочатку уряд не мав чіткого уявлення про напрям діяльності в цій справі. Оскільки переважна частина росіян мешкала в містах, виникла думка про необхідність створення в них адм.-тер. одиниць, попри те, що місто не розглядалося як полігон для нац. адм.-тер. експериментів. Доповідаючи 1-й Всеукр. нараді по роботі серед нац. меншин (8–11 січня 1927), затверджений головою ЦКНМ при ВУЦВК А.Буценко сформулював підходи до вирішення "російського питання" наступним чином: "Ми повинні будемо піти по лінії оформлення та виділення російських адміністративно-територіальних одиниць: районів, сіл, селищ міського типу і, мабуть, районів в окремих містах, російських районних рад у містах, де є російські робітничі квартали, де працюють російські робітники, – для того щоб можна було краще обслуговувати, підійти впритул до потреб, інтересів російського населення, російських пролетарів у наших пролетарських центрах". Укр. націонал-комуністи були готові йти на виняткові поступки в питаннях облаштування рос. громади в республіці.
1927 в УСРР були створені 9 рос. р-нів: Путивльський (Глухівської округи), Кам'янський (Запорізької), Петровський, Сорокинський, Станично-Луганський (Луганської), Терпінянський (Мелітопольської), Олексіївський, Старовірівський та Чугуївський (Харків. округи).
Станом на 1931 налічувалося 8 рос. нац. р-нів (Путивльський, Великописарівський, Чугуївський, Олексіївський, Верхньотеплівський, Сорокинський, Кам'янський і Терпінянський).
Розбудова нац. адм.-тер. одиниць виявилася надзвичайно складною справою і зазнала впливу безлічі ускладнюючих факторів. Найгострішою була нестабільність адм.-тер. структури республіки. Унаслідок відсутності визначеної концепції приведення територіальних структур у відповідність до екон. потреб розвитку організація територіальних управлінських структур у роки нової економічної політики набула вкрай суперечливого характеру.
1-ша пол. 1930-х рр. стала часом переосмислення пріоритетів при розробці адм.-тер. карти України. Суцільна колективізація сільського господарства та індустріалізація стали політ. платформою унітаризації адм. моделі України. Адм.-тер. реформа 1930 не випадково була здійснена в розпал суцільної колективізації. Вона запровадила безпосереднє підпорядкування р-нів центру. Метою реформи було посилення контролю центру над колективізованим селом.
До осені 1930 в УСРР діяли 503 адм. одиниці (з них – 484 сільс. р-ни), що керувалися безпосередньо із центру. Безпосереднє підпорядкування районів центру зумовлювалося прагненням локалізувати регіони на час здійснення суцільної колективізації, запобігши таким способом об'єднанню сел. антирад. руху.
Водночас ідея безпосереднього керування із центру більш як півтисячею адм. одиниць досить швидко дискредитувала себе організаційно. У лютому 1932 укр. уряд отримав згоду Кремля на створення 5-ти областей, які за площею перевищували дореволюц. губернії. В Україні з'явилися Київ., Харків., Дніпроп., Одес. та Він. області. Це був початок переформатування адм.-тер. карти відповідно до нових політ. і соціально-екон. обставин життя.
Перманентні зміни безпосередньо позначалися на адм.-тер. підпорядкуванні, кількості нац. р-нів та їхній території. Унаслідок змін 1932 Карл-Лібкнехтівський, Фрідріх-Енгельсівський, Спартаківський нім. р-ни ввійшли до складу Одес. обл.; Високопільський, Люксембурзький, Молочанський були зараховані до Дніпропетровської, Пулинський увійшов до Київ. обл. У контексті адм.-тер. реформ 1934–35 на теренах Донец. обл. внаслідок розукрупнення однойменної адм.-тер. одиниці з'явилися грец. Старо-Караньський р-н і Тельманівський (Остгеймський) українсько-нім. р-н, а на поч. 1935 – останній з німецьких – Ротфронтівський (Вальдгеймський) р-н. У вересні 1937 внаслідок чергового розукрупнення Фріц-Геккертівський (Високопільський) р-н перейшов до складу Миколаїв. обл. У січні 1939 до складу утвореної Запоріз. обл. були передані Молочанський, Ротфронтівський і Люксембурзький німецькі та Коларівський болгарський р-ни. Безперервні зміни величини р-нів, приєднання та від'єднання сільрад і населених пунктів відігравали дезорганізуючу роль у житті нац. адм.-тер. одиниць.
Упродовж 1930–35 не раз укрупнювалися та розукрупнювалися рос. нац. р-ни. Значні зміни відбулися також щодо територій єврейських і болгарських р-нів.
Постанова ВУЦВК та РНК УСРР "Про реорганізацію районів УСРР" від 3 лютого 1931 привела до ліквідації рос. Старовірівського р-ну, внаслідок якої його територія була приєднана до Олексіївського р-ну. Тоді ж більш як удвічі зросла територія Сталіндорфського (Ізлучистого) єврейс. р-ну за рахунок приєднання 12-ти сільрад та 14-ти населених пунктів Нікопольського, Криворізького, Апостолівського, Софіївського і Солонянського р-нів.
1935 відбулася кампанія з розукрупнення р-нів УСРР. Згідно з постановою президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Донецької області" від 13 лютого 1935 розукрупнили рос. Верхнєтеплівський р-н, унаслідок чого з'явився новий рос. р-н – Косіорівський. Відповідно до постанови Президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області" від 17 лютого 1935 нім. Молочанський р-н був розукрупнений, з нього виокремили останній з нім. р-нів УСРР – Ротфронтівський (Вальдгеймський). Тоді ж була ухвалена подібна постанова щодо Одес. обл. Її наслідком стало зростання території болг. Вільшанського та єврейс. Калініндорфського р-нів. Аналогічна постанова, що стосувалася Харків. обл., привела до розукрупнення рос. Олексіївського р-ну та повторного виокремлення рос. Старовірівського р-ну в складі 11-ти сільрад. Згідно з нею ж Олексіївський р-н зріс за рахунок Михайлівської, Отраднівської, Петровської 2-ї, Красівівської, Роздольської сільрад Петровського р-ну та Кисельовської сільради Балаклійського р-ну; до складу рос. Чугуївського р-ну була передана Моспавонська сільрада Балаклійського р-ну.
Наприкінці серпня 1936 внаслідок часткових змін районних меж Дніпроп. та Донец. областей укрупнилися єврейс. Калініндорфський та нім. Спартаківський р-ни Одещини, натомість істотно зменшилася територія грец. Велико-Янісольського р-ну на Донеччині.
Крайню межу Н.а.-т.б. в УСРР слід відсунути на 1935, коли був виокремлений Ротфронтівський (Вальдгеймський) р-н. Утім це не заперечує того факту, що з поч. 1930-х рр. Н.а.-т.б. перебувало в стані хронічної лихоманки й виявляло сталу тенденцію до згортання.
У контексті здійснення адм.-тер. реформи 1930 з карти України зникли нім. Хортицький р-н, рос. Петропавлівський (приєднаний до Станично-Луганського р-ну), болг. Ботіївський (приєднаний до Коларівського р-ну), тоді ж змінилися межі грецьких Мангуського та Сартанського, російських Терпінянського, Велико-Писарівського, Старовірівського та Чугуївського р-нів.
1930–35 кількість нац. адм.-тер. одиниць зменшувалася переважно під приводом удосконалення адм.-тер. устрою республіки та переходу спочатку на 2- , а згодом – 3-ступеневу форму управління. Відчутні зміни розмірів, назв, підпорядкування нац. адм.-тер. р-нів відбулися відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" від 2 вересня 1930, яка втратила чинність уже 20 травня 1931. Згідно з нею до літа 1930 мав бути ліквідований і переданий у відання Запоріз. міськради Хортицький нім. р-н; об'єднані Петропавлівський та Станично-Луганський р-ни (створений на їх основі новий рос. р-н отримав назву Верх-
нє-Теплівського); ліквідовувався Ботіївський р-н із зарахуванням його території до болг. Коларівського р-ну. Згідно з постановою Велико-Писарівський р-н отримав статус національного російського.
1932 в республіці діяли 23 нац. р-ни, 1112 сільських і 65 селищних нац. рад. Відповідно до нового адм.-тер. поділу республіки змінилося підпорядкування р-нів. У складі Одес. обл. перебувало 3 нім. р-ни (Зельцький, Карл-Лібкхнехтівський, Спартаківський), 2 болгарських (Благоївський, Вільшанський) та єврейс. Калініндорфський р-н. Дніпроп. області підпорядковувалися 3 нім. р-ни (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський), 2 російських (Кам'янський, Терпінянський), 2 єврейських (Сталіндорфський, Ново-Златопільський), Коларівський болгарський і Велико-Янисольський грецький. У Харків. обл. було 5 рос. р-нів (Велико-Писарівський, Верхньо-Теплівський, Олексіївський, Путивльський, Чугуївський), у Київ. обл. – польс. Мархлевський та нім. Пулинський р-ни, а в Донец. обл. – рос. Сорокинський р-н.
У травні 1933 припинив своє існування рос. Терпінянський р-н. На 1 листопада 1933 в УСРР діяли 22 нац. р-ни.
Станом на 15 грудня 1935 в Харків. обл. було 4 рос. р-ни (Велико-Писарівський, Олексіївський, Старовірівський, Чугуївський); Донецькій – 3 російські (Верхньо-Теплівський, Косіорівський, Сорокинський) та 2 грецькі (Велико-Янисольський, Ста-
ро-Караньський); Дніпропетровській – рос. Кам'янсько-Дніпровський, 4 німецькі (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський, Ротфронтівський), 2 єврейські (Новозлатопільський, Сталіндорфський) та болг. Коларовський; у Чернігівській – рос. Путивльський; в Одеській – 3 німецькі (Зельцький, Карл-Лібкнехтівський, Спартаківський), Калініндорфський єврейський, 2 болгарські (Благоївський, Вільшанський), разом – 24 національні р-ни.
З 1934 випадки ліквідації нац. адм.-тер. одиниць стали непоодинокими. 23 листопада 1934 політбюро ЦК КП(б)У затвердило постанову Він. обкому КП(б)У про реорганізацію 18-ти польс. сільрад в українські. 20 грудня 1934 була підтримана пропозиція Київ. обкому КП(б)У про реорганізацію 7-ми польс. сільрад в українські. 1935 вже 40 сільрад ліквідували "як штучно насаджені, населення яких переважно говорить українською мовою". Тих 12-ти польс. сільрад Він. обл., які являли собою залишки Н.а.-т.б. в місцях компактного мешкання поляків, стосувалася постанова політбюро ЦК КП(б)У від 20 серпня 1935, яка наказувала "у зв'язку з масовою засміченістю польськими націоналістами керівницького складу національних польських сільрад (у першу чергу складу голів і секретарів сільрад) ... Київському та Вінницькому обкомам спільно з органами НКВС провести чистку як колишніх, так й існуючих польських сільрад від націоналістів та інших антирадянських елементів".
Згортання Н.а.-т.б. стало закономірним етапом трансформації політ. системи в СРСР. Нац. р-ни підпали під нищівний удар суцільної колективізації. Упродовж 1-ї пол. 1930-х рр. опір етнічних громад у переважній більшості регіонів був подоланий. Найбільш запеклим він виявився в німецьких та польських адм.-тер. одиницях. Нагнітання масової шпигуноманії спричинило розробку Кремлем проектів фронтальних зачисток кордонів СРСР.
Переважна більшість нім. р-нів була організаційно й кадрово розгромлена внаслідок репресій 1933–35 у середовищі колг. кер-ва, районної адміністрації, культосвіт. працівників, духовенства. Претензії більшовицького проводу до нац. р-нів полягали в буксуванні темпів колективізації (це стосувалося передовсім Пулинського та Мархлевського р-нів) і хлібозаготівель. Постанови ЦК КП(б)У "Про німецькі райони" (грудень 1934), "Про Мархлевський та Пулинський райони" (серпень 1935), які обґрунтовували загальнодерж. шовіністичну кампанію т. зв. боротьби з націоналізмом та фашизмом, передували ліквідації найбільш "проблемних" нац. адм.-тер. одиниць. 20 грудня 1934 ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про переселення з прикордонних районів", а вже в січні 1935 з України депортували 9470 госп-в (бл. 40 тис. осіб). Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги" (листопад 1935) ініціювала виселення з Київ. та Він. областей ще 6–7 тис. госп-в. Після здійснення названих заходів Пулинський та Мархлевський р-ни навіть у демографічному плані втратили ознаки національних.
Постановою політбюро ЦК КП(б)У від 17 серпня 1935 було вирішено розформувати Мархлевський і Пулинський р-ни. 3 жовтня 1935 парт. ухвала була дубльована постановою Президії ЦВК УРСР "Про Мархлевський та Пулинський райони Київської області". Згідно з нею польський і німецький р-ни були розформовані "у зв'язку з економічною слабкістю..., незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезсмужністю".
Загалом у 1-й пол. 1930-х рр. припинили своє існування нім. Хортицький (1930), болг. Ботіївський (1930), грецькі Мангуський і Сартанський (1932), рос. Терпінянський (1933), польс. Мархлевський та нім. Пулинський (1935) р-ни. Лише останні два були ліквідовані за очевидними політ. мотивами.
Завершення історії нац. адм.-тер. одиниць пов'язане з постановами Одес. обкому КП(б)У від 5 лютого 1938 "Про реорганізацію національних районів Одеської області в райони звичайного типу"; політбюро ЦК КП(б)У від 16 лютого 1938 "Про реорганізацію національних районів та сільрад УРСР в звичайні райони та сільради". З прийняттям Конституції СРСР 1936 нац. сільради і р-ни втратили правові гарантії свого існування. У ній, на відміну від Конституції СРСР 1924 і Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929, не оговорювалася можливість утворення адм.-тер. одиниць нац. меншин на рівні р-нів і сільрад.
5 березня 1939 ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про ліквідацію та перетворення штучно створених національних районів і сільрад України". 7 квітня 1939 протокольна постанова ЦК КП(б)У затвердила порядок розподілу сільрад ліквідованих р-нів по ін. адм.-тер. одиницях. Таким чином, через неповних 15 років з моменту ініціювання ідея адм.- тер. буд-ва за нац. ознакою була відкинута.
Окрема доля чекала на рос. нац. р-ни. У 2-й пол. 1930-х рр. статус росіян в Україні в черговий раз змінився: спочатку їх перестали згадувати в переліку нац. меншин, а, починаючи з 1936, в пропаганді запанували вислови про "великий російський народ". Рос. нац. р-ни не ліквідовувалися в установленому законодавством порядку. Формально не ліквідовувалися також єврейс. нац. р-ни. Однак після Другої світової війни як національні вони не відроджувалися.
Загалом упродовж 1924–39 на теренах УСРР/УРСР діяли 32 нац. р-ни і Тельманівський р-н змішаного типу.
Літ.: "Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України", 1924, ч. 46, від. 1; 1925, ч. 13–14, від. 1; 1930, № 23; 1931, № 5, 18 березня; 1931, № 3; 1935, № 5, 27 лютого; Буценко А. К вопросу районирования Украины: Краткий обзор работ по районированию УССР за 1922–23–24–25 годы, в связи с переходом на трехстепенную систему управления. Х., 1925; Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 8–11 января 1927 г. Х., 1927; Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине: К 10-й годовщине Октябрьской революции: По материалам Центральной Комиссии национальных меньшинств при ВУЦВК. Х., 1927; Сапов І. Єврейський національно-територіяльний район. "Більшовик України", 1928, № 14; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Нові адміністративні райони УРСР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1933, № 55; 1935, № 4; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. М., 1938; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 1. К., 1976; Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ ст. (Історичні зошити Інституту історії України Національної академії наук України). К., 1994; Яковлєва Л.В. та ін. Німці в Україні: 20–30-ті рр. ХХ ст. (збірник документів державних архівів України). К., 1994; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20–30-ті роки ХХ століття). К., 1995; Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917–2000). Львів, 2001.
Німецькі національні райони
З е л ь ц ь к и й (Зельцський; Фрідріх-Енгельський). Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – Одес. обл. Адм. центр – с. Зельци (Зельц). Сільради: Страсбурзька, Баденська, Ельзаська, Зельцьська, Кандельська, Мангеймська, Секретарівська.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 31,7 особи/км². Під засівами перебувало 81,5 % землі, з них 93,1 % становили зернові, 2 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в перебувало 41,5 % господарів р-ну, 1,7 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 104,7 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 509 км². До його складу входили 8 сільрад, 30 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 16 152 особи, з них – 89,8 % селян. Письменними були 78,6 % чоловіків, 73,5 % жінок. Німці становили 85,9 % людності р-ну.
Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом тут працювали 11 початкових, 2 семирічні школи, 12 б-к, 3 сел. будинки, 6 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 2 лікарі лікарні, розрахованої на 66 місць.
Районний центр – с. Зельци (нині смт Лиманське Роздільнянського р-ну Одес. обл.) – був середнім за розміром селищем: його населення 1930 сягнуло 3141 особи. У ньому діяли семирічка, 2 радіоустановки, лікарня, 2 пром. заклади зі 151 робітником.
Здійснення планів суцільної колективізації досягалося типовими засобами. Упродовж 1934 у Зельцькому та Спартаківському р-нах органами ДПУ/НКВС УСРР були ліквідовані 40 "фашистських осередків". За сфабрикованими справами проходили 110 осіб, 56 з яких були засуджені до різних строків ув'язнення. Фальсифікатором дійсності за публікацію відомостей про продовольчі труднощі була названа районна газ. "Koollektivwirschaft", унаслідок чого її редакція зазнала переслідувань.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 351,5 км², у 7-ми сільрадах р-ну мешкали 13 264 особи (відомості на 1 січня 1933).
Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), сільради передані до Роздільнянського та Біляївського р-нів Одес. області.
Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998.
К а р л-Л і б к н е х т і в-с ь к и й (до травня 1926 – Ландауський). Урочистості з приводу організації відбулися 11 січня 1925. Офіційно затверджений постановою ВУЦВК та РНК "Про утворення на території Одещини Ландауського району" від 30 квітня 1925. Створений із Зельцьської, Іоганнестальської, Карлсруеської, Катеринентальської, Ландауської, Шмейарської сільрад Варварівського р-ну Миколаївської округи, Рорбахської, Вермської, Раштадської сільрад Березівського р-ну Одес. округи. На поч. 1926 сформовані Гальбштадська та Ватерлооська сільради.
Адм. підпорядкування: до адм. реформи 1930 – у складі Миколаїв. округи, з лютого 1930 підпорядкувався безпосередньо центру, з 9 лютого 1932 – у складі Одес. обл. Адм. центр – Ландау (з травня 1926 – Карл-Лібкнехтово).
У р-ні були сконцентровані значні колонізаційні резерви, загалом більше 11 тис. га ріллі. С.-г. р-н. Спеціалізація: хліборобство, молочарське тваринництво, садівництво, виноградарство. У 2-й пол. 1920-х рр. тут діяли 11 парових млинів, 2 маслобійні, цегляний з-д.
Шкільна мережа наприкінці 1920-х рр. складалася з 19-ти шкіл (з них – 2 семирічки), с.-г. школи. Культ. інфраструктура 1925 складалася з 3-х клубів, 6-ти хат-читалень.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 29,8 особи/км². Під засівами перебувало 77,1 % землі, з них 88,5 % займали зернові, 6,7 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в перебувало 23,1 % господарів р-ну, 0,5 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 98 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 908 км². До його складу входили 14 сільрад, усього – 33 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 27 056 осіб, із них – 0,5 % пром. робітників, 96,1 % селян. Письменними були 76,6 % чоловіків, 74,6 % жінок. Німці становили 89,9 % людності р-ну.
Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом у р-ні працювали 16 початкових, 4 семирічні школи, школа колгоспної молоді, 3 дитячі майданчики, профшкола на 58 учнів, 14 б-к, 11 сельбудів, 5 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі 4-х лікарень, розрахованих на 42 місця.
Районний центр – с. Карл-Лібкнехтово (колонія Ландау) – був великим селищем: його населення 1930 сягнуло 6330 осіб. У ньому діяли початкова школа, 2 семирічки, радіоустановка, 3 пром. заклади з 41 робітником.
Населення виявило відчутний опір суцільній колективізації: на кінець лютого 1930 в колгоспах перебувало лише 51 % госп-в, надалі рівень колективізації знизився до 23,5 %. Вирішальні перемоги колективізації відбулися впродовж 1931. У травні 1931 69 артілей та 32 т-ва спільного обробітку землі р-ну об'єднали 89 % госп-в, а 1933 у складі колгоспів перебувало 95 % населення.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 879,9 км², в 1 селищній та 11-ти сільс. радах мешкали 22 345 осіб (відомості на 1 січня 1933).
З 1931 по 5 травня 1939 видавалася районна газ. "Der sozialistischer Vormarsch".
1934 співробітники ДПУ УСРР викрили в р-ні "диверсійні осередки", невдовзі тут була ліквідована "фашистська група німців та австрійців", за матеріалами справи якої були репресовані німці-політемігранти, котрі стояли біля витоків розбудови нац. р-ну. Серед них: К.Іванчич – голова Карл-Лібкнехтівського райвиконкому, М.Гольцгофер – директор ландауської МТС, К.Вольгуні – інспектор наросвіти, Ф.Таллєр – директор школи – та ін. У контексті т. зв. справи німців-ксьондзів, сфабрикованої органами НКВС УСРР 1935, в 20-х числах травня 1935 в Карл-Лібкнехтівському р-ні відбулося відкрите виїзне засідання Одес. обласного суду. Зважаючи на похилий вік двох звинувачуваних – ген. вікарія римсько-катол. єпархії в Україні прелата Крушинського (67 років) та настоятеля Зельцьської катол. церкви Лорана (63 роки), – вони були вислані в Казахстан. Ін. священики отримали по 10 років позбавлення волі. Загалом по Україні було репресовано 31 пастора. За словами наркома внутр. справ УСРР В.Балицького, 1935 практично всі госп. та рад. працівники р-ну були репресовані як "фашистські посібники".
Ліквідований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), його сільради розподілені між Березовським, Веселінівським р-нами Одес. обл. та Варварівським р-ном Миколаїв. області.
Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999.
Л ю к с е м б у р з ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Донеччини" (30 квітня 1925). До вересня 1930 – у складі Маріупольської округи, з вересня 1930 по лютий 1932 підпорядкований центру, з 9 лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 – Запоріз. обл. Нац. сільради: Карло-Лібкнехтівська, Урицька, Листвянська, Вишнюватська, Мар'янівська, Люксембурзька, Кузнецовська, Новокраснівська, Республіканська.
Територіально межував із Ново-Златопільським єврейським нац. р-ном.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 28,2 особи/км2. За рівнем освоєння с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 91,3 % землі, з них 85,1 % становили зернові, 7,1 % – технічні к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 17 % господарів району, 2,3 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 95,1 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 713 км². До його складу входили 1 селищна, 9 сільс. рад, усього – 62 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 20 120 осіб, з них – 2,3 % пром. робітників, 91,3 % селян. Одним із найвищих серед нац. р-нів був рівень письменності населення: письменними були 85 % чоловіків, 81,5 % жінок. Німці становили 81,3 % людності р-ну.
Загалом у р-ні працювали 36 початкових, 2 семирічні школи, 10 дитячих майданчиків, 17 б-к, 4 сел. будинки, клуб, 13 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 20 місць.
Районний центр – с. Люксембург (Люксембург Український) – належав до невеликих за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 1219 осіб. У ньому діяли семирічка, 4 пром. заклади з 61 працівником. Тут видавалася газ. "Голос колективіста" укр. мовою.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 895,8 км², у 2-х селищних та 10-ти сільс. радах мешкали 22 035 осіб (відомості на 1 січня 1933).
Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради передані до складу Володарського р-ну Сталінської обл. та Куйбишевського р-ну Запоріз. області.
Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997.
М о л о ч а н с ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про створення районів Катеринославської губернії з переважаючим німецьким населенням" від 11 червня 1924. Об'єднав 28 менонітських колоній Богданівської (Гнаденфельдської) волості Бердянської округи та 33 менонітські колонії Молочанської (Гальбштадської) волості Мелітопольської округи. На момент створення складався з 19 сільрад.
Адм. підпорядкування: з 1924 – у складі Бердянської округи Катериносл. губ., з 3 липня 1925 – Мелітопольської округи, з 2 вересня 1930 підпорядкувався безпосередньо центру, з 9 лютого 1931 – у складі Дніпроп. обл., з 10 січня 1939 – Запоріз. обл. Адм. центр – колонія Молочанськ (Гальбштадт).
1925 німці становили 75,7 % від людності р-ну, українці – 24, інші – 0,3 %. У подальшому відзначалася тенденція до зростання чисельності етнічних німців за рахунок мігрантів. До колонізаційного фонду в колиш. нім. колоністів було конфісковано бл. 40 тис. десятин землі, на які переселяли українців, духоборів із Канади, німців Волині.
1-ша пол. 1920-х рр. позначилася певним регресом нім. колоній унаслідок різкого скорочення землекористування, однак уже з 1925 економіка р-ну почала відроджуватися. 1928 тут діяли 18 тракторних т-в, роком раніше тракторів у районі було 73 – це був винятковий показник. Наприкінці 1920-х рр. у р-ні діяли насінницьке, 4 меліоративних т-ва, 7 садівницьких артілей, 1 конярське т-во, 21 т-во з розведення племінної рогатої худоби.
Втрата колиш. земельних ресурсів спонукала менонітів до інтенсифікації своїх госп-в. Видатну роль у процесі адаптації менонітських колоній до рад. дійсності відіграв Союз нащадків голл. вихідців на Україні (СГВ; 1921–26), Центр. правління якого до 1925 містилося в колонії Орлово, а відділення – у Молочанську та Вальдгеймі. Прагнення менонітської громади відгородитися від навколишнього світу загострювало й поглиблювало, незважаючи на їхню громадян. лояльність, конфлікт із д-вою, яка домагалася зміцнення свого впливу на найдрібніші складові сусп. та особистого життя. У цих умовах СГВ проявив чітко окреслену тенденцію до політизації своєї діяльності і фактично перетворився на посередника між д-вою та окремими громадянами. Комісія з обстеження СГВ у своїй доповіді Президії ВУЦВК (1925) підкреслила непересічну роль і вплив Центр. правління СГВ на життя громади. Об'єднавча праця союзу була доволі активною – за нетривалий час свого існування він скликав 7 всеукр. з'їздів представників союзу, останній – 25–28 лютого 1925 в колонії Григор'ївка Ізюмської округи Харків. губ.
На виборах 1925 СГВ активно виступав як сусп. орг-ція й домігся істотних змін у новообраних радах. Ці ради, за висновками щойно згадуваної комісії, складалися переважно з менонітів і працювали формально, тобто гальмували радянізацію менонітського села і його поступ у напрямі соціаліст. перебудови.
Ліквідація СГВ прискорила ерозію традиційного менонітського світу. Наприкінці 1928 в р-ні вже діяли 4 с.-г. комуни та 6 артілей (за нац. складом – російсько-українських), 74 нім. т-ва спільного обробітку землі, що були форпостами більшовицьких ідейних ін'єкцій у менонітське середовище.
У госп. відношенні р-н був одним із найбільш розвинених серед національних: поряд із с.-г. вир-вом нім. кооператорам вдалося дати поштовх позитивному розвиткові місц. та кустарної пром-сті. З 1927 тут запрацювали з-д с.-г. машин, 2 цегляно-черепичних з-ди, пивний з-д. Значний внесок у госп. поступ р-ну давали 3 великих с.-г. кредитових, 12 споживчих, 3 птахівничі, садово-городнє т-ва, Гальбштадське, Пришибське та Гнадентальське скотарсько-молочарські об'єднання. На початку 1930-х рр. тут працювали гренажний, пивний, обозно-механічний, цегляно-черепичний з-ди, маслозавод, з-д сухого молока, інкубаційні станції в Пришибі та Молочанську, електростанція в Ліхтенау місц. значення.
На початковому етапі політики "коренізації" в р-ні діяли 58 початкових шкіл, 8 семирічок, школа для глухонімих дітей, дитячий будинок, Молочанська мед. школа, Молочанська й Гнаденфельдська с.-г. школи, 12 сел. будинків, 15 хат-читалень, 7 стаціонарних та 16 пересувних б-к. Надалі тут був створений нім. пед. технікум (157 студентів).
Переважну більшість нім. населення р-ну становили меноніти, тут же – у колонії Шензеє – знаходилося Центр. правління Всесоюзного к-ту менонітів у церк. справах. Меноніти представляли собою тісну етноконфесійну спільноту з усталеними принципами та правилами внутр. організації, яка досить послідовно, хоча й пасивно, опиралася радянізації. Не останнім важелем її внутр. стійкості були міцні родинні зв'язки – більш як 20-тис. менонітська громада налічувала всього 66 прізвищ.
Згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР в травні 1928 Молочанський р-н укрупнився за рахунок об'єднання з Пришибським нім. р-ном. Чисельність його населення 1930 становила 51 667 осіб (з них 22 176 – менонітів, 12 346 – німців-лютеран і католиків). До складу р-ну увійшли 25 німецьких і 1 рос. сільради. На березень 1933 в р-ні було 20 німецьких, 5 українських, 1 рос. сільради.
Темпи колективізації в р-ні буди одними з найвищих в Україні. На початок березня 1930 вона охопила вже 95 % госп-в, значно меншим виявився й відтік із колгоспів навесні 1930. Восени того ж року в колгоспах перебувало 79,9 % нім. госп-в. На квітень 1931 рівень колективізації сягнув 97,8 %, а на поч. 1932 він дорівнював 99,2 %. Високі темпи колективізації викликали госп. занепад нім. колоній, спричинили безгосподарність та апатію селянства, які переросли в масовий голод. Смертність від нього в нім. колоніях була значно нижчою від аналогічних показників в укр. і рос. селах лише завдяки допомозі закордонних доброчинних орг-цій "Фаст та Брилліант", "Центральний комітет допомоги німцям Причорномор'я", яка почала надходити із квітня 1933.
Р-н не випадково розглядався органами держ. безпеки як осередок нім. куркульського опору політиці колективізації – Молочанський р-н і після ліквідації СГВ залишався центром реліг. об'єднання менонітських громад СРСР, тут у колонії Шензєє діяв Всесоюзний к-т менонітів у церк. справах. К-т припинив свою діяльність унаслідок розкуркулення його членів, голова Едінгер вимушений був виїхати з р-ну, секретаря Мартенса вислали на Північ СРСР. Загалом зі 150 менонітських проповідників були репресовані понад 110. Молитовні будинки зачинили й використовували під госп. потреби колгоспів. 1934–35 репресії поширилися на осіб, які роздавали матеріальну допомогу голодуючим. Надалі переслідування набули організованого характеру: 1936 вони відбувалися в контексті сфабрикованої справи "Національного союзу німців України", 1937–38 – т. зв. повстанської орг-ції, за матеріалами якої були репресовані редактор районної газети, помічник секретаря райкому КП(б)У, завідувач школи та лікар, яким приписувалося, що ніби створені ними 10 штурмових загонів та диверсійна група повинні були здійснювати бактеріологічні диверсії у воєнний час. Наприкінці 1930-х рр., таким чином, р-н як національний фактично був розгромлений. Однак увесь час до своєї формальної ліквідації зовн. ознаки його етнічності штучно підтримувалися.
Згідно з постановою ВУЦВК УРСР від 17 лютого 1935 р-н розукрупнили. З метою створення нового Ротфронтівського р-ну з нього виділили 11 сільрад. На поч. 1937 населення р-ну становило 41 858 осіб. Територія р-ну складала 932 км², тут діяли 64 колгоспи та 2 МТС, 27 підпр-в місц. пром-сті, 53 млини.
Мережа культурно-освіт. установ складалася з 5-ти середніх, 10-ти неповних середніх, 45-ти початкових шкіл, Молочанських ветеринарно-фельдшерського технікуму, фельдшерсько-акушерської школи, Пришибської ветеринарно-фельдшерської школи, 60-ти сел. будинків, 9-ти кінозалів, 55-ти б-к.
Упродовж 1930 – квітня 1939 в р-ні виходили газети "Deutscher Kollektivist" та "Fur bolschewistische Kollektive", заг. наклад яких 1937 перевищував 500 тис. примірників, а також газ. "За більшовицькі колгоспи". Однак і тоді досягнення більшовиків у прищепленні нової ідеології були непоказними, 1938 місц. партійна орг-ція налічувала 124 члени КП(б)У та 48 кандидатів, серед яких частка німців була незначною.
Ліквідований згідно з постановою ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939) та протокольною постановою ЦК КП(б)У від 7 квітня 1939, нім. сільради були передані до складу Мелітопольського, Михайлівського та Велико-Токмацького р-нів Запоріз. області.
Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; Осташева Н.В. На переломе эпох…: Меннонитское общество Украины в 1914–1931 гг. М., 1998; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.
П р и ш и б с ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про створення районів Катеринославщини з переважною німецькою людністю" (7 червня 1924). Адм. підпорядкування – в складі Мелітопольської округи.
На момент утворення складався з 8-ми нім. сільрад, до жовтня 1926 були створені ще 3 німецьких, російська та українська сільради. На 1925 у р-ні налічувався 41 населений пункт: 27 нім. колоній з дореволюц. стажем, 9 рос. сіл, створених 1922–23 емігрантами-духоборами з Канади, 5 новостворених укр. поселень. До жовтня 1927 місц. безземельні нім. селяни створили 3 нових поселення, ще 3 німецьких та 3 українських села заклали переселенці з ін. регіонів України. Адм. центр – с. Пришиб.
У березні 1925 в р-ні мешкали 12 727 осіб, з них 91,6 % – німці, 4,8 – росіяни, 3,6 % – українці.
За напрямами економічного розвитку – типовий с.-г. р-н. Наприкінці 1925 діяли 22 племінні (166 членів), кілька конярських (62 члени) та птахівничих (1102 члени) т-в.
Переробна пром-сть 1925 була представлена 4-ма паровими та 9-ма вітряними млинами.
Досить активно розвивався кооп. рух: на жовтень 1927 тут діяли с.-г. артіль, 15 т-в спільного обробітку землі, 9 тракторних т-в, с.-г. кредитові т-ва.
Мережа культурно-освіт. закладів 1925/26 складалася з німецьких 23-х трирічних, 3-х п'ятирічних та 1-ї семирічної, 7-ми укр. початкових шкіл, Пришибського пед. технікуму (112 студентів), Пришибського дитячого будинку, 7-ми сел. будинків та 4-х хат-читалень. Мед. заклади: 2 мед. дільниці та 2 амбулаторії.
Наприкінці 1924 парт. осередок р-ну налічував 13 членів КП(б)У (із них – 11 німців), 246 осіб були членами комітетів незаможних селян, 62 члени налічувала піонерська орг-ція.
2 квітня 1928 ЦАТК ухвалила рішення про ліквідацію Пришибського р-ну (населеного переважно лютеранами) та приєднання його території до Молочанського р-ну (де більшість населення становили меноніти). 15 травня 1928 згідно з рішенням ВУЦВК об'єднаний із Молочанським нім. районом.
Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.
П у л и н с ь к и й. Сформований відповідно до постанови ВУЦВК від 3 квітня 1930. Створення р-ну було приурочене до XVI з'їзду ВКП(б). Перший розширений пленум р-ну урочисто відкрився 9 серпня 1930. У ньому взяли участь члени райвиконкому, голова к-ту незаможних селян, представники скотарсько-вироб. осередків, голови споживчих кооперативів, Молочарспілки, представники громад. і держ. орг-цій, представники Волин. окружного виконкому та Волин. окружного к-ту КП(б)У, ЦК КП(б)У і ЦКНМ (Ф.Бітнер), військові. Головою р-ну був затверджений Швебер, секретарем – Рабе.
Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Волин. округи, з вересня 1930 по лютий 1932 підпорядкований центру, з лютого 1932 – у складі Київ. обл.
Територіально межував із Мархлевським польс. нац. р-ном. На момент створення до нього входило 30 сільрад. Національними німецькими були Буряківська, В'язовецька, Видумська, Вольвахівська, Габрівська, Грінтальська, Мартинівська, Пули-
но-Гутянська, Олександрівська, Крем'янська, Будо-Бобрицька, Солодирська, Сороченська, Лісківська, Курганська, Цвітянська, Старо-Олександрівська, Фрайнвальдська.
Для респ. та місц. кер-ва не було секретом, що з госп. та адм. точок зору створення р-ну є досить проблемним. Однак воно не зважало на виступи місц. населення (зокрема с. Солодирів) про складнощі, пов'язані з реорганізацією. У випуску "Радянської Волині", приуроченому до події, зазначалися відсутність культ. і громад. сил, проблеми в с.-г. секторі. З пром. закладів зазначені механізований маслозавод (с. Пошта Рудня), 8 ручних і напівмеханізованих маслозаводів (колонії Стара Буда, Окілок). На час створення р-ну в ньому було 36 колгоспів (об'єднували 9929 га землі, 1617 госп-в), з них – 7 німецьких, 2 чеських та 1 єврейський. Передбачалося, що з вирішенням адм. проблем укр. колгоспи перейдуть до ін. адм.-тер. одиниць, німецькі ж колгоспи стануть основою докорінної перебудови економіки р-ну.
Скотарсько-молочарський р-н, зважаючи на плани суцільної колективізації, поділили на 7 вироб. кущів. Планувалося, що Старобудський кущ спеціалізуватиметься на молочному тваринництві та свинарстві, Соколівський – вирощуванні молодняку; Мартинівський і Старчанський – молочарстві, свинарстві, хмільництві, птахівництві, Курненський дорощуватиме вибракуваний молодняк, Пулинський спеціалізуватиметься на птахівництві, городництві, садівництві та молочарстві; Черемошанський мав стати центром племінного скотарства та свинарства, вирощування хмелю.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 55,7 особи/км², причому 7,9 % людності проживало в міських населених пунктах. Під засівами перебувало 81,3 % землі, з них 79 % становили зернові, 1,4 % – тех. к-ри (переважно льон). У складі колективних госп-в було 4,8 % господарів р-ну, 2,1 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 95,3 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 806 км². До його складу входили 1 селищна, 52 сільс. ради, усього – 149 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 44 909 осіб, із них – 2,1 % пром. робітників, 94,4 % селян. Письменними були 59,9 % чоловіків, 40,7 % жінок. Німці становили 55 % людності р-ну.
Загалом у р-ні працювали 53 початкових, 5 семирічних шкіл, школа колг. молоді, 3 дитячі майданчики, 12 б-к, сел. будинок, клуб, 12 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 13 місць.
Районний центр – с. Пулин – належав до пересічних селищ: його населення 1930 сягнуло 3457 осіб. У ньому діяли 2 семирічки, 1 пром. заклад із 8-ма працівниками.
У січні 1934 р-н укрупнився за рахунок приєднання населених пунктів Бабичівка та Будище-Ясне Бабичівської сільради Черняхівського р-ну.
Виношувані на початку 1930-х рр. радянсько-парт. активом плани перебудови соціально-екон. життя р-ну в контексті колективізації не справдилися. Здійснення планів суцільної колективізації наразилося на сильний опір місц. населення, який був доволі стійким завдяки поширенню хутірської системи землекористування, що досить складно піддавалася усуспільненню. Перший натиск колективізаційної кампанії був відбитий: упродовж 1-ї пол. 1932 відсоток колективізації в р-ні знизився з 80 до 35 %. Місц. органи влади при виконанні планів хлібозаготівель масово застосовували методи соціального та фізичного насилля до непокірного одноосібного селянства. Відомості про голодування селян мали місце 1931, оскільки хлібозаготівлі виконувалися за рахунок посівного матеріалу. Багато хто із селян розпродував худобу і майно та безслідно зникав із р-ну. Інші ставали на шлях організованої протидії заходам рад. властей чи індивідуального терору. Так, у Пулинському та Черняхівському р-нах Г.Мерк, Ф.Лаговський та інші організували для розправи з комуністами групу із 30–35 осіб.
Селяни здійснювали спроби добитися легального виїзду із СРСР, загалом на Волині впродовж 1932 р. 70 колоністів були засуджені за спроби отримати нім. громадянство. Щомісячно кілька десятків осіб затримували при спробі нелегально перейти рад. кордон. Невдовзі політ. репресій зазнала й місц. інтелігенція: 1934 були заарештовані директор та викладачі нім. школи, яких звинуватили в націоналістичній та контрреволюц. агітації, шкідництві госп. розбудові
р-ну. Впродовж одного лише січня 1934 в р-ні були піддані переслідуванням 29 "класово-ворожих" учителів нім. шкіл.
Неприхований опір колективізації та недовіра більшовицького проводу до німців Волині зумовили визрівання планів ліквідації р-ну. Постановою від 17 серпня 1935 внаслідок опитування членів політбюро ЦК КП(б)У Пулинський р-н було вирішено розформувати. 3 жовтня 1935 партійна ухвала була дубльована постановою Президії ЦВК УСРР "Про Мархлевський та Пулинський райони Київської області". Згідно з нею р-н скасували, а на його основі сформували Червоноармійський р-н звичайного типу.
Літ.: "Радянська Волинь", 1930, 11 червня, 13 серпня; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1934, № 5, 14 лютого; Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Костюк М.П. Пулинський німецький національний район на Волині. В кн.: Вопросы германской истории: Сборник научных трудов. Дніпропетровськ, 2002.
Р о т ф р о н т і в с ь к и й (Вальдгеймський). Сформований згідно з постановою Президії ВУЦВК УРСР "Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області" від 17 лютого 1935 з частини Молочанського р-ну. До нього увійшли Олександротальська, Гнадетнальська, Гросвейдська, Лібенауська, Маківська, Рікенауська, Вальдгеймська, Гнаденфельдська, Замостянська, Ліхтенфельдська та Широко-Ярська сільради. Адм. підпорядкування: 1935–37 – у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 – Запоріз. обл.
Адм. центр – с. Ротфронт (до 31 серпня 1935 – колонія Вальдгейм).
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 835,6 км², в 11-ти сільрадах р-ну мешкали 19 718 осіб (відомості на 1 січня 1933).
Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради передані до складу Велико-Токмаківського, Ново-Василівського та Чернігівського р-нів Запоріз. області.
Літ.: "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 24, 7 сентября; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998.
С п а р т а к і в с ь к и й (Грос-Лібентальський, Гросс-Лібентальський). Створений згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Одеської округи Грос-Лібентальського району з переважною німецькою людністю" (28 квітня 1926) на пн. сх. від Одеси.
Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – у складі Одеської обл. Адм. центр – с. Спартаківка (колонія Гросс-Лібенталь). Нац. сільради: Фрейдентальська, Петерстальська, Йозефстальська, Францфельдська, Нейбурзька, Гросс-Лібентальська, Кляйн-Лібентальська, Олександрогільфська, Марієнтальська.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 37,9 особи/км². Під засівами перебувало 86,2 % землі, з них 85,7 % становили зернові, 1,7 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 44,5 % господарів р-ну, 2,5 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 103,7 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 364 км². До його складу входили 9 сільрад, загалом – 14 поселень. Р-н активної колонізації. Письменними були 50,9 % чоловіків, 21,8 % жінок. Німці становили 91,4 % людності р-ну.
Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом тут працювали 8 початкових, 2 семирічні школи, профшкола на 42 учні, 8 б-к, 3 сел. будинки, 5 хат-читалень, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 23 місця.
Районний центр – с. Спартак (Спартаківка; колонія Гросс-Лібенталь) – був типовим степовим селищем: його населення 1930 сягнуло 3671 особу. У ньому діяли семирічка, 2 радіоустановки, с.-г. профшкола і політехнікум, 2 пром. заклади з 15-ма робітниками.
Здійснення суцільної колективізації в р-ні перспективної колонізації відбувалося швидкими темпами і спричинило високий рівень ураження голодом. Втім, імідж р-ну як передового підтримувався досить послідовно. 8 травня 1933 в постанові РНК УСРР "Про преміювання районів, МТС, колгоспів і виробничих бригад колгоспників за успішне виконання весняної сівби на 1 травня 1933 р." відзначений за зразкове виконання весняних польових робіт і збереження працездатності кінського поголів'я та премійований 10-ма тис. карбованців.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 319,4 км, у 9-ти сільрадах р-ну мешкали 14 629 осіб (відомості на 1 січня 1933).
Наприкінці серпня 1936 укрупнився за рахунок приєднання 161 га земель колиш. допоміжного госп-ва з-ду ім. Старостіна Біляївського р-ну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2023
автор: oreol