Приютила Планета бездушних потвор
На своїх гобеленах земної краси.
А вони, проти правил усіх й проти норм,
Зафарбовують чорним небесну їй синь.
І тече всюди їхня кривава ріка,
І біжить та ненависть зі швидкістю світла.
Там забулась про ніжність залізна рука
Та не бачить, що квітка край вирви розквітла.
Птах кружляє над згарищем смутку щораз,
На могилі вмостився засмучений цуцик.
А в потвор не минає, а шириться сказ –
Зачинитись не може Планета на ключик.
І рецептів нема від цієї біди,
Милий Боже, вирішуй щось з нами нарешті.
Не спиняє історія нині ходи –
За пів кроку гостинна Планета до смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2023
автор: Шостацька Людмила