ОСІНЬ, ОСІНЬ!

Осінь,  осінь!  Павутиння  сиве  -
Чи  моє  волосся  обліта?  
Але  ти  -  розкішная  на  диво  -
Пишна  і  червоно-  золота.  

І  таке  байдуже  сине  небо,  -
Наче  скло  -  холодне  і  чуже.  
Осінь,  нам  з  тобою,  мабуть,  треба  
Допивати  і  збиратись  вже.  

Не  чекати,  доки  золото  червоне  
За  холодним  вітром  полетить,  
В  полі  голім  чорная  ворона  
Щось  у  слід  нам  хрипко  прокричить.  

Доки  мокру  і  розхлябану  дорогу  
Не  скував  безжалісний  мороз,  
Щоб  дорогою    тією,  -  чи  до  Бога,  
Чи  до  біса  нам  трястись  не  довелось.  

Осінь,  осінь!  -  Ти  моя  печаль,  
Бо  колись  якраз  посеред  тебе  
Обірвалось  те,  чого  так  жаль!  
Туга  заливає  землю  й  небо.  

Осінь,  осінь!  -  Наливай  до  краю,  
Вип'ємо,  -  й  об  землю  той  фужер  
І  в  дорогу  -  в  пекло,  чи  до  раю,  -
Ми  своє  тут  відбули  уже.

2003  р.  

Автор  :  Стряпан  Миколай  Петрович

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2023
автор: Рунельо Вахейко