Осінь, осінь! Павутиння сиве -
Чи моє волосся обліта?
Але ти - розкішная на диво -
Пишна і червоно- золота.
І таке байдуже сине небо, -
Наче скло - холодне і чуже.
Осінь, нам з тобою, мабуть, треба
Допивати і збиратись вже.
Не чекати, доки золото червоне
За холодним вітром полетить,
В полі голім чорная ворона
Щось у слід нам хрипко прокричить.
Доки мокру і розхлябану дорогу
Не скував безжалісний мороз,
Щоб дорогою тією, - чи до Бога,
Чи до біса нам трястись не довелось.
Осінь, осінь! - Ти моя печаль,
Бо колись якраз посеред тебе
Обірвалось те, чого так жаль!
Туга заливає землю й небо.
Осінь, осінь! - Наливай до краю,
Вип'ємо, - й об землю той фужер
І в дорогу - в пекло, чи до раю, -
Ми своє тут відбули уже.
2003 р.
Автор : Стряпан Миколай Петрович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2023
автор: Рунельо Вахейко