М. Завгородній: 1) Первое правило 2-го Вселенского собора (Константинопольского) гласит, что любое изменение или дополнение принятого \"Символа веры\" наказуемо отлучением от церкви. В случае с Западной христианской церковью - это прибавление о природе Святого Духа.
2) Кроме этого, в Западной церкви имел место быть догмат о мистической непогрешимости епископа Рима (папы) и его первенстве, как наместника Бога на земле.
Эти две причины и остальные менее значимые послужили причиной отделения от церкви, которую основал Христос через апостолов. Церковь же, согласно Никео-Цареградскому Символу веры \"Единая\" (одна), Святая (с дня Пятидесятницы основана и руководится Святым Духом) Соборная (руководится собором епископов, а не кем-то одним из них)и Апостольская (сохраняет непрерывное преемство своей иерархии от апостолов).
Единство, святость, евхаристическое общение и как результат преемство от апостолов католической церковью было утрачено - и это исторический и юридический факт.
М. Завгородній: ****
Напиши.
І я радо тебе послухаю
Я зустріну як рідних
Твої заблукалі думки.
В темну шир
Потікали слова із розлуками.
І сховались за небокраєм
Твоїм
На віки.
М. Завгородній: дуже приємно!
дякую)
це посвята невзаємному коханню і, можливо, добре що ці рядки лишилися як літературний \"спадок\" усім, хто це перегляне
М. Завгородній: ****
Дівчина співала в церковному хорі
Про всіх, хто втомився в чужім краю́,
Про всі кораблі, що пішли у море,
Про всіх, хто забули радість свою.
Співав її голос, і линув під купол.
І промінь сяяв на білім плечі́.
А кожний із мороку дивився і слухав,
Як біле плаття співало вночі́.
І всім здавалось, що радість буде,
Що в гавані тихій усі кораблі,
Що на чужи́ні стомлені люди
Світле життя знайшли на землі.
Той голос солодкий, тендітне проміння...
І високо, аж біля Царських Врат
З сльозами усе розуміла Дитина:
Те, що ніхто не прийде назад.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
