Людмила Пономаренко: Що наше щастя?
Лиш блисне і вниз
Покотиться сльозою...І все ж в мелькання днів вриваються й щасливі миті...Наповнюючи сумом, вірш все-таки лишає право надії бути ...з новою зорею. Нехай щастить!
Людмила Пономаренко: Наче й я з Вами побувала на прогулянці й смак щастя відчула, й сонценятко на долоні потримала... Чудова робота, як і сама пора, про яку пишите. Нехай щастить!