Іванна Западенська: Будемо сподіватись, що так і буде))
Не дякуйте, бо зазвичай дякують за якусь послугу, я ж ніякої послуги не зробила, лише написала правду і те, що відчула, коли прочитала ці слова, коли згадала, як помирали люди...
Не спішу з Вами погодитись, що я - хороша людина, проте дуже Вам вдячна)) Дякую!)
Тільки треба, щоб справді усі діяли, а не кілька, як завжди. Бо в нас же ж як: кожен лиш за свою шкуру хвилюється. Принаймні, більшість. Я зустрічаю таких щодня на вулиці. І оце найгірше, що кожен сам за себе, і є купа зрадників і прихильників або ж псевдоприхильників системи. А різниця між ними лише в одному: справжні прихильники системи свідомо ідуть за систему, бо вона їх задовільняє, а псевдоприхильники ідуть за нею лише для того, щоб насолити "сусіду". Бо в нас багато людей, не скажу, що всі, але дуже багато - заздрісні і ненависні одне до одного, тільки вони ненависть, злість і гнів не туди спрямовують... не одне на одного треба, а на тих, хто в кріслах сидять - на чиновників. Бо у демократичній державі, де владу обирає саме народ і він же ж її може забрати, влада має боятись народу. А у нас народ боїться чергових вибриків влади, а це вже тиранія, як казав Томас Джефферсон. То навіщо тоді на кожному кроці влада підкреслює, що ми - демократична держава? Лише для піару і чергової обманки для народу. Бо цими обманками вони нас і годують. Купились ми раз, так вони побачили, що нас можна дурити і далі. Купились два, зрозуміли, що так можна вже завжди. А тепер от мучимось. Якби ми, українці, свого часу не дали цьому початись - усе було б інакше, зовсім інакше... і, може, б не довелось зараз обговорювати смерть Небесної Сотні і Майдан Гідності, бо це все було б лише страшним сном, який би ніколи не збувся...
Дякую за цікаву і змістовну дискую, пане Святославе!))
Хай Вас Бог береже!)
Іванна Западенська: Дякую)
Так, знаю, далеко не ідеальний...
Та то так, то вже в кожного своя точка зору, свій світогляд) Тому я не буду тобі нічого доводити і нав\'язувати ні в якому випадку)
Добре
Іванна Западенська: Неймовірно... коли читаю, то ніби перед очима зринають постаті тих людей, які там загинули... і згадується до болю славнозвісне "Плине кача по тисині", яка вже стала другим гімном для нашої держави, тільки якщо перший - гордість, то цей - лихо і нещастя, біда і смерть... і згадуються труни, а в них - тіла невинних людей, у яких вдома залишились родини, близькі люди: дружини/чоловіки, діти, батьки, друзі, колеги, сусіди... це жахливо, але ще жахливіше, що ніхто досі не покараний за цей страшний злочин... звісно, тих людей вже чи так чи так не повернути, але справедливість настане лише тоді, коли винні будуть покарані. Вони мають бути покарані! І тільки так буде справедливо.
Слава Україні!
Слава нації!
І мої співчуття усім рідним загиблих... це страшно - втрачати близьких, ще й саме таким чином... коли вони гинуть не своєю смертю, а через амбіції та ігри чиновників у кріслах. Дякую Небесній Сотні за те, що вони не побоялись пожертвувати собою заради благополуччя України. Шкода тільки, що ці їх жертви були марними, бо народ знову змінив шило на мило... і навіть ці страшні події не змогли змінити людей і їх менталітет. Шкода...
Дякую Вам за такі прекрасні і, водночас такі сумні та болісні для кожного з нас слова! Добре, що є такі небайдужі, як Ви, громадяни - тоді ще не все втрачено. Бо це вже, як цироз печінки у людини - доки ще є хоч кілька здорових клітин, то надія є, є шанс. Але, коли всі клітини вже мертві - все, організм помирає вслід. Отак і наша держава. Наш народ. Це вже, навіть як рак... Пухлина росте. Треба терміново щось робити. Треба лікуватись. Страшно, що пустить метастази. Тоді вже шансів буде надто мало і кінець буде близьким. Не дай Боже...
Хай Господь береже всіх нас і буде на нашому боці!
Ви - молодець, видно, що справжній патріот та вірний громадянин своєї держави! Так тримати!))
Для нас всіх смерть цих людей - горе...
Іванна Западенська: Тільки ці митці можуть побачити мій твір по іншому, і написати свою мелодію, не знаю... А ці слова були написані саме під ту мелодію, тому зараз я маю собі за мету у майбутньому навчитись грати на музичному інструменті і писати мелодії)) Знаю, це важко, проте можливо) Сподіваюсь, що вийде
Та дякую Вам за пораду, якщо у мене не вийде, то звернусь до цих композиторів))
Іванна Западенська: Дякую, що не тримаєш образи, це важливо для мене, хоча, чесно кажучи, я й не сподівалась, бо знала, що заслужила на це по справедливості...
Я рада, що ми були друзями, що взагалі були знайомі, справді)
То було не дарма...)
Іванна Западенська: Я не буду виправдовуватись, але я зробила саме так, бо не те що боялась того, що ти начебто накинешся на мене чи ще щось... радше боялась власної совісті...
Вона справді мене мучила і я думала, що ти вже ніколи не прочитаєш усе це... Бо то лиш була спроба вибачитись за мій вчинок, а не оприлюднити усе це. Зрештою, я не настільки вже егоїстична, аби робити це для якогось прославлення - воно мені ні до чого. Ти була хорошою подругою, але спілкування, якщо ти не бажаєш, я від тебе не вимагаю. Мабуть, ти права.
Я не знаю досі, чому я так вчинила... просто якось в один момент усе сталось. Спочатку справді не було часу через навчання, потім усе ввійшло у звичку, а потім вже стало звичним способом мого життя, хоча я пам\'ятала про те, що ти писала мені... Не знаю, чому я тобі не відповідала, я вже нічого не знаю, може втікала від тебе, бо втікала сама від себе... Я останнім часом стала якась дратівлива і лізуть у голову всілякі нав\'язливі думки. Іноді думаю, може й дарма я тоді з тобою познайомилась, бо потім так вчинила... Але здебільшого, то лиш через це такі думки, а так, зовсім не шкодую, бо ж ми багато розмовляли і добре проводили час, і повір, усе, що ти мені розповідала, залишиться лише між нами, бо неважливо, чи ми друзі чи вже ні, я ніколи і нікому нічого не розповім.
Якось раніше помітила, що після наших розмов починала ставати такою ж песимістичною. Може, через те і так вчинила... Не хочеться втрачати крихту свого оптимізму. Без нього можна зійти з розуму.
Дякую, як і я сподіваюсь, що усе, чого ти бажаєш - збудеться))
Так, знаю, що ти не агресивна, та мабуть причина мого страху написати тобі була в іншому, як я вже писала вище. Справа в тім, що я все сприймаю дуже близько до серця, ти ж знаєш, тому ця ситуація була для мене навіть болісною. Гаразд, до навчання ще є трохи часу, то ми якраз зможемо поговорити і обговорити усе це. Окрім цього, маю ще до тебе одне питання, дізналась дещо нещодавно. Але то вже не тут, про це пізніше. Дякую, що не тримаєш обра
Іванна Западенська: Ох, от з цим проблема...
Співати то можу, мені навіть мелодія у голову прийшла перше, ніж слова)
Але писати мелодію я не вмію, я музичну школу не закінчувала і взагалі не вмію грати на жодному інструменті. Усе, що у мене непогано виходить, це робити мелодії з думок і потім підбирати до них слова - ось і все)
Дуже Вам дякую!))
Іванна Западенська: Авжеж, адже я по ньому ходжу)
І тільки це вже не може не радувати, бо є такі люди, котрі не в змозі відчути землю під ногами... Проте, вони щасливі, чи принаймні намагаються такими здаватись.
Хороша і цікава в нас з Вами дискусія вийшла, дякую за те, що склали мені компанію!
Іванна Западенська: Але ж чи добро чи любов - то все у нас в серцях)
Тільки ми вміло це приховуємо... дуже вміло
Власне, тому то й написала, що сама не знаю відповіді на це запитання. Здогадок багато - істини нуль. Можливо, тому що ми все на світі ускладнюємо, в той час як щастя у простоті? Хто його зна...
Дуже дякую Вам за візит і за відгук!))
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую!)
