Болтян Світлана: Так... Це хатина моїх дідуся та бабусі. Дід ще живий та вже сам не може обходити себе, то ж його доглядають дочки. А в тій хаті минуло дитинство моєї мами та й ми,онуки,часто там збирались під грушею і бабуся нас частувала борщем.
Так якось швидко час минає і залишаються тільки спогади і старенька хатка
Болтян Світлана: Вірно. Та буває так, що кохання згасає, буденність, клопоти віддаляють одне від одного. І тоді постає питання, як утримати вогник кохання, як не дати йому згаснути в сірих, дощових буднях 🤔 ❤️❤️❤️🌹
Болтян Світлана: Так, можна зробити. Але батьки вже не хотять, вони звикли, що нема умов. В них великий будинок, двір та хазяйство. Я тільки дивуюсь як вони виховали трьох дітей коли немає зручностей. Але це мабуть вже ми такі ліниві🤔😁. Адже звикли до води з крану, центрального опалення, мікрохвильовки, пральної машини...
А так в селі добре, діти цілий день на вулиці, свіже повітря, краса 👍🌹
Болтян Світлана: Ми без минулого ніхто у цьому світі
Це наша мудрість, прожитий наш час
Це вирощені нами у садочку квіти
Це кроки, що міцнішають щораз❤️🌺🌺🌺
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
💐
❤️❤️❤️🌹
🌺🌺🌺