O.Lorelay: Дякую) таак, кінцівка дещо неочікувана, але це те, чого я хотіла досягти, написавши саме такий кінець) Біль та туга набагато глибші почуття за радість.)
O.Lorelay: Та ми її і не шукали, якщо чесно. Разок виступили та й все. Рік тому. Трохи розвалилися. Ну не наш час був видно. І да, назва. Багато хто очікує чогось страшного і кричащого, а тут дівчина співає. Щось не те.. Ахах
O.Lorelay: Заманлива? Ви перший хто таке каже. Зазвичай люди шарахаються добре, бо їх лякає слово кров... Я вже давно мізкую над новою назвою. Ця була обрана поспіхом..
Рада, що сподобалось))) надіюсь це не останні наші записи пісень)
O.Lorelay: Дякую Вам))) давно нічого не писала))) ці два вірші як два рятувальні човни за два місяці невдалого плавання. Говорити хотілось, та не виходило)
Astarta: Ну кожен чоловік перш за все людина. Він не може бути сталевим. Ви все правдиво написали. Кожній людині потрібна підтримка. Незалежно від того жінка це чи чоловік
02.04.2016 - 18:30
Це вірно, але чоловік постійно відчуває тиск суспільства. Змалечку йому говорять, що справжні чоловіки не плачуть, що він повинен бути сильним, успішним... Все ж жінка може собі дозволити і поплакати, і закатити істерику і до неї все одно будуть ставитися поблажливо: "слабка стать, буває.."
Так що з-за цього суспільного тиску чоловікові як нікому потрібен надійний тил вдома, а не вимоглива мегера, яка ще доб*є морально...
Дякую за бесіду!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
