Вікторія Т.: Бачите, а я не здогадалась. Колись накупила довідників, нібито-то кишенькових, але хто їх буде носити? Тепер вони лежать, а я залишилась ботанічним невігласом.
Вікторія Т.: Розділяю і горе, і лють, і жадобу помсти. Я все питаю -- чому не оголошена жалоба? І ще думаю, що добре було би дати військам ЗСУ хоча б один день для розплати (без катувань, а просто не брати полонених). У ті перші дні цілий світ, включаючи Захід, зрозумів би. Інакше просто дихати неможливо.
Вікторія Т.: Сильне оповідання. Вабить Вас магічний реалізм! Чудово, що Ви змогли знайти його в сучасних реаліях, переплести сучасне з минувщиною, знайти щось містично-доленосне у цій війні. Характер цієї війни, дійсно, виходить за рамки простих політичних схем. Для України це – екзистенційна війна, і у ній приймають участь і наші предки, і майбутні нащадки. Видно також, як спогади Вашого дитинства живили цей твір, стали його родючим грунтом. Дуже гарний опис лісу, та й взагалі усі описи, вам це вдається. Можна було б трошки скоротити, щоб загострити увагу на головному.
Хороша мова, але отут щось не грає:\"Варто було якомусь добродію бодай подумки поспівчувати черговому горю невдахи, і його самого спіткали негаразди та збитки\". Конструкція речення не зовсім вірна.
\"Він був чорно-зелений, лискучій\" -- \"лискучий\".
Вікторія Т.: Дивовижна пригода -- чи то у сні, чи наяву, чи у підсвідомості дивного краю між двома морями, чи в уяві давніх греків, які колись фантазували про майбутніх людей, що прийдуть замість них.Буйну уяву мав той вразливий хлопчик! Не здивуюсь, якщо Юра продовжує його часом відвідувати. Це ж справжній загадковий друг!
\"водить нас в оману\" -- \"вводить\"
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую.
