Лесник: Привіт! Мене тут завжди виправляють і я вдячний знавцям мови, бо були б мої вірші з помилками. Мушу передати естафету далі: дитячі, бузтурботнії, пролягла. Наснаги!
Лесник: я неуклюж по части комлиментов, просто мне хотелось теоретизировать на єту тему. А с кем, как ни с автором!!!
"Скоро октябрь.
Шорох листьев
Напоминает звук флейты
Звучащий в тишине"
Просто Ваша сентенция одинока без оппозиционной/поддерживающей мысли. Как если сказать "Дверь белая как туман" - просто констатация факта, указание на сравнение. А расширение этой мысли создает трёхмерность мира. "Дверь белая как туман. Я жил тогда в Осаке" и вот уже имеем дело с запомнившимся переживанием, которое оживил цвет двери. Вот мое хокку "Долго смотрю на звезду до боли в шее. А она всё там же" Спасибо что натолкнули меня на такие мысли.
Лесник: А, ну тогда пускай. Просто хокку (или танка) складается з 2 частей. Например \"Шорох листьев (точка) Вспоминается звук флейты, звучащей в тишине\" или наоборот \"Вспоминается звук флейты, звучащей в тишине (точка) Шорох листьев\" И звучит иначе! ))
Лесник: Пение дятла напоминает звук перфоратора воскресным утром... Плеск воды напоминает, что сливной бачок всё еще не починен... Скрип кровати напоминает о больной спине и бабушке, поливающей герань... Стук в дверь напоминает звук дятла, поющего в тишине.
Усе, що ти побачиш уві сні –
твої аеродроми запасні,
трава в басейнах і птахи в депо,
осіннє пересіяне тепло,
усе лежить під товщею морів,
й команди торгівельних кораблів
витягують із вугільного тла
підводних духів ламані тіла,
не сплять до ранку, збившись зі шляху,
минають темінь – мічену, суху,
з вогнем і льодом в серці та душі
вганяються в негоди і дощі.
І капітани чорної зими,
ховаючись від втоми та тюрми,
вже сваряться заведено в імлі,
затоплюючи власні кораблі.
Пропалюють ракетами туман,
і висипають щедро в океан
печальний чай цейлонських узбереж.
Тепер і ти до ранку не заснеш.
Деякі образи алогічні, але не дотепні, як Довлатовське "Я выпил и снова налил. Белла тащила Жбанкова в спальню. Ноги его волочились, как два увядших гладиолуса. "