Щєпкін Сергій: Щодо значимості своєї творчості (і не тільки своєї, а взагалі) - ось в тому й то річ, що на мою переконану думку, з якою не стрічаю нікого згодного, справа зовсім не в результатах потуг, а у самому процесі їх здійснення: якщо процес здійснення правильний, усвідомлений, то найкращі результати прийдуть ніби самі. Це як часто буває, що ніби нехотя щось виходить \"на золоту медаль\", і це незалежно від роду діяльності - від якогось ремонту і до живопису - а потім хочеш те саме повторити перед кимось, навіть перед самим собою - а воно дзуськи - вже \"на золото\" не повторюється. І усвідомлення тут не в тому, що ти про нього думаєш і думаєш, а якраз навпаки - все віддаєш йому одному, а своє тіло з мозком ніби збоку, просто як інструмент для виконання, як олівець в чиїхось невидимих руках.
Щодо зауважень: \"щоби\" - \"и\" це допоміжний склад (здається він так називається, чи якось інак), а вони мені, якщо їх можна уникнути, не подобаються; вказані наголоси - спочатку не зрозумів, бо я невчений на теорію поетики - \"катрен\", приміром ґууґлив), бо думав що то стовпчик, а Ви кажете восьмий, а тут їх чотири, хоча словник каже, що катрен то чотиривірш, коротше я пас) - але потім що таке \"наголос зійшов\", не дивлячись на те, що він там в принципі правильний, зрозумів, і ось що скажу. Крім поетики і малярства в мені ще живе й актор, тож свої (та й чужі теж) вірші я декламую уявно (уявно підкреслено) на сцені перед глядачами, а тільки не так, як було прийнято читати вірші в радянському союзі - ла-лааа, ла-лааа, ла-лааа, з очима піднятими до неба, а приблизно так, як грав свої ролі В.Висоцький - \"наотмашь\", з розмаху, повністю в ролі ЛГ. Тому \"виродок\", раз він вже виродок, це дуже добре, що в нього наголос \"зійшов\", у виродків по-іншому і не буває, це те, про що я казав на початку, коли воно \"саме себе робить\"; а от \"холодів\" зміню, бо в наступному стовпчику вже йде множина, а не однина.
Тож дякую і вибачайте за багатослівність - або так, або ніяк)
Щєпкін Сергій: Що ж, правду кажуть знаючі психологи: у художника - або живопис, або кохання; у композитора - або музика, або кохання; у поета - або поезія, або кохання. Подивіться на імена, додають знаючі психологи, найвідоміших творчих людей - майже всі вони нещасні в коханні, і створюють свої шедеври переважно про жінок - опери, поеми, скульптури, бо жінка - це таке єство, що неможливо кохати і жінку, і ще щось. Дуже й дуже рідко це комусь вдається, кажуть вони, і тоді той щасливчик стає обраним.
Звідси запитання дуже цікаве: якщо вже не виходить стати таким обраним, то чи погодився би автор сеї сердечної відвертості обміняти свій талант на те нездійсненне кохання, про яке марить? Знаючі психологи кажуть, що відповідати вголос зовсім не потрібно, головне - знайти відповідь самому собі, бо гляди та кохана візьме - та й запитає про таке)
Щєпкін Сергій: Спробую зара сказати так, щоб і автору не було неприємно, і щоб самому сказати те, що хочу/необхідно)
Про милозвучність, не стільки української, і не так віршованої, - а саме поетичної мови - казати не буду, хоча вже й сказав. Це як у слові \"милозвучність\" не повинно звучати слово \"мило\", тобто у вірші, щоб він став поезією, не повинна надмірно звучати надуманість фраз і образів.
Зрозуміло, що поету вкрай необхідно володіти якнайбагатшим словниковим запасом, але разом з тим необхідно володіти відчуттям слів, висловів, зворотів, їхніх нюансів, інколи ледь видимих, підземних напруг, які струмують у тих словах і зворотах. Все це теорія, яку до конкретики важко під\'єднувати, але коли має місце накопичувальний ефект - тоді в цілому воно відчувається набагато сильніше.
Єдина конкретика, на яку можу вказати, бо її видно як верхівку айсберга - \"підлетівши увись кажаном\". Зрозуміло, що \"увись\" - це вгору, над землею, але слово \"увись\" містить в собі слово \"вись\" - уявіть, що хтось не читає літери, а слухає Вашу декламацію, і він слухом не розрізнить чи то \"увись\", чи то \"у вись\" - а \"вись\" це вже не поле кажана, це вже поле сокола, орла, яструба - тих, хто літає найвище від усіх. Ще й в попередньому рядку - зірки, до яких хочеться... І виходить трохи смішно, що до зірок хочеться підлетіти кажаном... хоча... та ні, кажану би кров\'янки з немовлят поїсти...
Отакево воно все взаємопов\'язане, хочемо ми того, чи ні - а Той Хтось все бачить, все чує, і нікуди ти від Нього не заховаєшся.
Якщо мої слова для Вас образливі - а я ні в якому разі не хочу Вам нічого поганого - і Він мій свідок - прочитайте мої слова так, як ніби Ви самі їх комусь написали - це дуже лікувальний психологічний прийом. Мені теж колись робили подібні зауваження - і тепер я за них дуже вдячний, хоча тоді був сильно злився.
Натхнення Вам! і якщо що - то просто не зважайте на мене
Щєпкін Сергій: Спасибі. Є такий ресурс - Slovnyk.me - набираєте в ґууґлі, можна навіть кирилицею \"словник мі\" - заходите - пишете будь-яке слово - і він показує це слово (якщо воно взагалі існує) в усіх словниках, які завантажені в інтернет - потім можна натискати на ті слова, щоб зайти вже в окремий відповідний словник. Дуже зручна штука - рекомендую, якщо воно Вам ще не відоме. До речі, найбільшу перевагу віддаю словнику Голоскевича, який заборонили і вилучили звідусіль в 1929 році - на мою думку, в нім українська мова найбільш сформована згідно природного плину часу, тобто все, що було після нього - відверто \"злизане і переварене\" на українську з радянсько-російської.
\"вруна\" або \"вруни\" наберете подивитеся, а \"як долі ми як ниць\" - це незмінювані прислівники, бо \"долі\" можна сприйняти за іменника в родовому відмінку. І взагалі - багатозначність слів і виразів - щоб можна було вибирати і трохи подумати над ними, а не просто прочитати (хоча й не цього разу) - це те, що мені подобається найбільше. І відсутність розділових знаків в цьому допомагає)
Натхнення!
Щєпкін Сергій: Вдається Вам до дат ловити натхнення!
Однак я як і завжди зі своєї дзвіниці) чекав може хто другий вщипне - коли ні, не бачать мабуть, не щипають... то що ж мені, Щєпкіну робити?)
\"сердита тортура\" - у Вас не викликає сумніву цей образ? Відкриваю словник синонімів слова \"сердита\" - люта, злюща, затята, заклята, розлючена, гнівна, зла, лиха, грізна - все підходить, все до ладу-до слуху, а от сердита...
Сердитий - це той, хто робить тортури, може бути сердитий, бо може бути й задоволено-посміхнений, адже він тортурист! Але якщо вже для когось настала тортура (катуванняЮ мордування, мука), а не якесь там випробування - то хіба може тортура бути просто сердита?
Я багато разів бачив, як найвідоміші поети нехтували, чи то жертвували, вдалою римою (прикметник-дієслово, дієслово-іменник) на менш вдалу риму (прикметник-прикметник, дієслово-дієслово, або іменник-іменник) заради збереження висоти планки піднятого змісту, тим паче, що за версією тих же найвідоміших поетів, одна-дві таких рими у гарному вірші цілком допускається.
Не маю нічого непримиренного до Вашої \"сердитої тортури\" - раз вже народилася така, то хай живе - але й промовчати не можу, бо тоді моя дзвіниця стає меншою і наступного разу я й сам можу чогось недобачити всередині неї)
Щасти Вам і не сприйміть це за таку багатослівну сердиту тортуру)
Щєпкін Сергій: дякую!, але з мене вже такий ... навісний льотчик на рахунок похвали, що ... знаєте, як ото найперший закон розвідника: якщо запідозрив щось неладне - то далі живи як ніби так воно і є)
однак, якщо відвертість за відвертість - то то не мої рядки і Образи - я їх виловлюю із того загальнодоступного казана, про який згадував.
\"до біса мало\" - не ображайте творців - найголовніше, коли своє подобається собі, а такого, я переконаний, багато
Щєпкін Сергій: гм, це ніби в продовження нашого діалогу: якраз, за таких ліричних обставин, саме час почитати Вам не \"критично-історичну\" літературу, де викладено авторитетні, але чужі думки, а про Сократа, який, наприклад, показав усім древнім що таке \"суть\", вигрававши всі суперечки з одного й того самого питання спочатку на боці \"за\", а потім на боці \"проти\"; почитати про Будду, як саме він дійшов до своєї відомості на весь світ, за яку Ви так переживаєте; ну і, безперечно, почитати Раджніша, а тільки не те, що говорять про нього, а те, що говорив він сам. Відкинути всі свої минулі переконання - і просто ознайомитися з чимось абсолютно новим. Хіба це не цікаво?
талант, яким Ви володієте, не повинен бути схожим на талан бармена, що віртуозно вправляється з шейкером і різним приладдям біля нього, але зможе зробити тільки ті коктейлі, що описані в книжці під його стійкою. Справжній бармен ще повинен володіти вмінням всі рідини, що трапляються йому під руку, змішувати в прийнятних пропорціях так, щоб вони стали напоями з його власної рецептури, і ніколи не хапатися за рятівні соломинки типу \"мого дідуся\" або \"чьо\", які підкидають йому його відвідувачі просто для того, щоб він від них не відвернувся.
звичайно, не моя справа вказувати іншим навченим на їхні дії і їхні смаки, але ось що: талант - це така субстанція, що черпається з одного всесвітнього невидимого казана, і мені просто незручно, коли я смакую всіма його інгредієнтами, а хтось не хоче спробувати найсмачніших тільки тому, що ніколи їх не пробував.
на сім я все сказав - відповідайте що вважаєте за потрібне - цього разу більше тривожити не буду
Щєпкін Сергій: як дивно - ЛГ сеї благодаті (та й попередніх теж) відчуває все так само, як і мій, а отієї прози/перекладу, що нею я був хвалився, не прийняв... мабуть там слова якісь... колючі...
Щєпкін Сергій: з моїм дідусем усе зрозуміло, а з Ліною Костенко? Чьо про неї ніччьо не сказали?
і на рахунок "смішно ... сидячи в Європі ... Олесь" - Ви не подумали, що іншим, наприклад мені, теж смішно, як один Ярославко, сидячи в Європі, пише такі гарнюні вірші про таку величезну свою любов до України, в якій іде війна? чи він, гляди, працівник розвідки чи консульства?
як поет Тичинін може й гарний, але писати подібні присвяти таким людям - це те, чого я не розумію
Щєпкін Сергій: Мій дідусь у післявоєнні роки, і аж до самої своєї пенсії десь приблизно в 1980, працював головним бухгалтером у племінному радгоспі союзного значення, і за їхніми правилами кожного року річний бухгалтерський звіт возив до москви особисто. Також приймав участь у перевірках таких самих племінних радгоспів по всьому союзу. Але в комуністичну партію так і не вступив, скільки його не примушували. Він усім казав: "Можете перевести мене сторожем, але в компартію я піти не можу, бо істинно вірую в Бога, а в партії таким не місце". Але його нікуди не переводили і взагалі ніхто пальцем не трогав, бо з москви одного разу на всю область і на весь район сказали, що не варто розкидатися такими чесними і тямущими бухгалтерами. І всі районні і обласні партійці заткнулися назавжди.
Ще для прикладу - набагато ближчого - Ліна Костенко.
Так що балакати і жонглювати можна скільки завгодно, а суть - вона завжди залишається суттю.
Як і ця присвята, до кожного рядка якої є принаймні по одному суттєвому запитанню
Щєпкін Сергій: Якщо самотність запрошують спеціально - то це не самотність, а усамітнення, і запрошується воно виключно для пошуку самого себе. А самотність, вона ж одинокість - це коли твоєму \"я\" не вистачає інших.
Різниця між усамітненням і самотністю така сама, як між постом і голодомором - фізика може бути однакова, але психологія абсолютно різна.
Моя одинокість - Ви праві - нічого хорошого мені не дає, оскільки вона дуже схожа на самотність інопланетянина на чужій планеті
Щєпкін Сергій: вислів \"він з коханою обнявся\" означає, що він її обняв. А вона його? ніччо не сказано - ось я про що. а писати можна як завгодно - і так і так буде правильно - на те й існує авторське право.
ґуд бай
Щєпкін Сергій: коли вже на табличку, то до тексту є пару зауважень: 1. якщо обіймаються однорідні герої (обоє живі, або обоє неживі), то дієслово правильно писати в множині - "обнялИсь", бо "обнялАсь" - це коли герої неоднорідні, наприклад, дівчина з деревом обнялась, тобто її дія відрізняється від дії її партнера. Але тоді зникає рима, а до "обнялись" є гарна рима - "колись" - запам'ятаймо її.
і 2. "посвист звідкілясь" - цілуватися під посвист - це якось... не комільфо ніби. Тому напрошується щось типу:
сосна із в’язом обнялись
від ласки витягшися струнко
і як людьми були колись
злились в довічнім поцілунку
саме про все це подумав би я, якби стрів табличку в лісі біля таких незвичайно прекрасних дерев
вибачте, якщо що, я нічого поганого ніколи і нікому не хочу, але й те що думаєш ніхто ж виказувати не забороняє...
Щєпкін Сергій: та нє - так не буває - \"нудне кохання\"! навіть не придумаю пари для порівняння... це як ... хіба що кохання в лапки взяти, бо якщо нудне - то вже не кохання ніяке, а так - взаємовідносини, імітація. Нудне кохання - аж посміхаюся)) не вздумайте про таке думати)