220: Як то ми під час чуми кохалися,
Бенкетували й чубилися,
Як то ми після чуми жили,
Але було вже нікому...
Писати...
Сподіваюся в України буде інший кінець. А ваш стабільний стиль і тематика мені подобаються!
13.07.2015 - 13:21
Сподіваюсь, що в України так само як і в Ірландії не буде кінця - вони вічні. А в 1348 році справді в Ірландії припинили писати літописи - загинуло стільки людей, що не знайшлось кому писати...
220: Не буду переконувати вас, що життя прекрасне, навіть у смітті можна знайти щось непогане. Щодо технічного моменту \"друг другу\" варто замінити \"один одному\", оскільки лінія вірша вільна.
220: Деякі пояснення до вірша: змучена душа в пошуках загубленої драхми - скарбу, яким можна наповнити серце. Присутність у вірші рибалки, стародавньої Греції, згадки притчі про загублену драхму наближає читача до релігійного (християнського) контексту. Отже можна бути щасливим лише шукаючи Бога.
220: Загалом важко оцінювати вірші про війну але я спробую. Дуже похвально, що ви намагаєтеся писати українською мовою, але скажу відверто над нею потрібно ще попрацювати (зокрема: держи-тримай, бачишь-бачиш, меньше-менше, сердця-серця, покій-спокій). На кінець хочеться сказати, що дуже сподобалися останні слова:
Преречені перемогти,
Добро завжди перемагає.
Держи нам небо, наш Герой,
Герой ніколи не вмирає!
Бажаю успіхів!
30.08.2014 - 23:34
Дякую за зауваження! Деякі помилки я виправив. А дещо залишив так, тому що це я рахую не за помилки, а за стилістичні оберти! Ще раз дякую!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Я бачив ту біду з наголосами, та знаєте ,буває так, що змінювати нічого не хочеться...Дякую Вам! 
Дякую буду стараться 
