Вікторія Гончарова: Пусткою – хата. І сором за себе. Гарно вітався. Води не приніс. В кожного стежка-доріжка до неба, поки полин у дворі не підріс...правдиво і сумно, гарний твір, хоч і туги нагнав на мене
Вікторія Гончарова: мені знайоме, про що Ви говорите, бо перший свій вірш написала на таку саму тему про момент розп'яття Господа...на сайт не викладала той вірш чомусь...теж наче б то не я писала, а хтось диктував...
15.06.2013 - 23:54
Все-таки добре бути поетом! Інколи саме небо нам допомагає творити! Нових успіхів вам!
Вікторія Гончарова: зачепило за живе...дуже зримо і проникливо! мушу пане Валерію всі ваші твори перечитати, бо пишете з душею, відчувається, що вкладаєте в кожен твір часточку себе...
13.06.2013 - 00:29
Дякую, Вікторіє! Ваша висока оцінка окриляє. Цей вірш написаний на одному диханні, ніби хтось диктував. А взагалі я пишу вірші повільно, довго їх перечитую...