Михайло Плосковітов: ...згадую, як Ви познайомили нас заочно, і як з'явилися мої вірші в "Кримській світлиці"...шкода дуже, що немає Людини...світла згадка лишиться назавжди.
Михайло Плосковітов: Знаєте, пані Ганно, вирішив і я вмішатися у цю перепалку, чи розмову, як воно уже називається тут то і не знаю). Слів лайливих не люблю, і не вживаю їх за принципом – вони поганять людську сутність. У кожного з нас є своя думка: на вірш, на події, на героїв і на «героїв» - кожному своє. Але скажіть, як бути мені, українцю в душі? Українцю, котрий працює на двох роботах, і не може вже третій рік зробити у двокімнатній квартирі ремонт? До кого мені йти? Куди? У Європу, до Путіна? Де мене чекають? А знаєте, мене ніде не чекають! І якщо я сам не зможу створити і відбудувати свою державу – то я не українець. Хто мене штовхає у НАТО, у ЄС? Та я сам себе штовхаю, бо я винен у тому, що мою Україну обкрадали усі роки, то я винен у тому, що мої рідні та сусіди не можуть собі дозволити жити НОРМАЛЬНО. То я винен, що у нас крали і, я думаю, будуть красти. Я – націоналіст? Так, я націоналіст. Бо для мене головне – аби не було війни. І як би це пафосно не звучало. Пані Ганно не нагнітайте і без того ситуації, будьте вищі. Просто будьте Людиною. І хоч я не поділяю Вашої думки, але я поважаю її. А на майдані я був небагато. Мені не платили за це. Я стояв там заради ЗМІН, а не заради Юль, Турчинових та інших.Зараз вони при владі, і я не в захваті від того, але я знову вийду, коли стане потрібно. Бандерівці, сектори – то все відносне. Західна Україна, принаймні, не цурається мови, вишиванок та ідей патріотизму. А відносно, бандерівців, то тут думки розділяться. Ні Ваші бабусі, ні дідусі не впевнені у тому, хто саме їх убивав: бандерівці чи російські найманці, що ставали бандерівцями. А ви у тому впевнені? Ви впевнені у тому, що Путін чинить правильно, як Ви можете знати? То тільки час розсудить, але нас уже не буде. І не факт, що внуки пробачать нам наші думки та погляди.
Автомат тримав нещодавно у руках, тому заради народу(не держави) я буду воювати.
12.03.2014 - 20:51
З усім погоджуюсь і підтримую Вас. Тільки коли Ви говорите про часи бандерівщини, то мені хочеться плакати. Я багато знаю історій страшних вбивств бандерівців. А чому? Бо я тут народилася і ці люди, котрі вважали себе вояками УПА, не звідкілясь з неба впали а були місцеві, яких знали поіменно. Потім над багатьма з них був суд. А щоб вас хоч у чомусь переконати, приведу хоча б один приклад. Після війни у одному з наших сіл група бандерівців оголосила що вони тут влада. У районі в цей час вже функціонували всі державні установи. Жінка із цього села, мати вісьмох дітей, пішла у СОБЕЗ за допомогою, бо чоловік загинув а війні. Начальник видав їй якісь талони на придбання продуктів і ще дав трохи грошей. Коли повернулася до неї прийшли бандерівці з претензією чого мовляв ходить по радянських установах. Пройшов якийсь час, знову біда, дітей нема чим годувати. Вона знову у райцентр.
Приходить додому, діти у хаті а на порозі вже чекають бандерівці із сокирою.
Тут же на порозі жінці відрубали голову. Діти потім повтікали і ночували у сусідів на сіні на горищі, а саме найменше - немовлятко впало у хлів до корови і тут його жінка сусідка знайшла а тоді й дітей голодних і переляканих обнаружила.
ще можу розповісти, як до дерева людину привязували, а за ногу - до коня і розривали на частини., як серця виймали з живих людей. Як німцям доносили на людей, причому нправду, а лише для того щоб вислужитись.Цих людей всі тут знали, а Ви кажете хто знає. Вони ходили тут господарями з викриками "слава Україні" і самі хвалилися кому служать і проти кого борються.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
