Прочитаний :  219
|
Творчість |
Біографія |
Критика
4. ЧАСТИНА ДРУГА
Хата у саду. Чистий двір. М а т и й н е в і с т к а пораються у дворі.
Н е в і с т к а
І що таке з ним коїться, не можу
я, мамо, зрозуміти далебі:
за вікнами сіріти починає -
вже й прокидається; як череда
стовпом пилюку на дорозі здійме -
у поле поспіша... Вже навіть сина
забув і поміча лиш уночі,
коли малий розплачеться..
М а т и
Але
хоч устає тобі допомагати?
Н е в і с т к а
Таж тільки він його забавить може.
Пошепче щось, полюля, погойда,
до щічечки притулиться щокою,
переповиє, аж сопе малий
від задоволення.
М а т и
О, то прикмета, -
якщо сопе, - іще покійна мати
казали так, - то виросте козак
батькам на втіху і на гордість людям.
Н е в і с т к а
Коли ще буде втіха, та, коли
гордитимуться ним, а ось тепера
у мене, мамо, дуже мало втіхи:
є чоловік... А де він - є?.. Нема.
Побіг у поле. Ходить, землю нюха,
до тракторів унадився... Уже
приходить, як з роботи, у мастилі...
Ти, - каже, - знаєш, я їм носа втер.
Регулювати клапани Данило
почав та й насміхається: ось він,
механік з міста, наш у дошку хлопець, -
кажу без перебільшення я, - вас,
мої шановні, як вовків, боїться...
Так я його за поперек узяв
та у вагончик, на кілочок двері
із цього боку, звісно, зачинив...
М а т и
Він і Данило - із дитинства друзі,
точніше, друзями були... У місті
чи дружить він із ким тепер так само,
як з Данилом?
Н е в і с т к а
Атож, напевно, є
з ким чарку випити, на полювання
увосени тікати від сім'ї;
ба навіть двічі дичину додому
в позаминулім році принесли.
М а т и
Та що ти, дочко! Він же в нас боїться,
як ріжуть навіть курку... То вони
у котрогось мисливця відкупили,
аби не повертатись впорожні...
Ось прийде, заходися щось зрізать -
побачиш, як до саду утече.
Н е в і с т к а
Якщо тікати буде, так у поле...
М а т и
Чи не ревнуєш, дочко, ти його
до походеньок у свою бригаду?
Він в полі виріс. Там стежина кожна
і кожна бадилинка й колосок -
для нього щира мова і розмова.
З'являється б а т ь к о. Він пильно прислухається до їхньої розмови.
Н е в і с т к а
Ні, не кажіть цього... Він відпочить
сюди приїхав... Де ж той відпочинок?..
П'ятнадцять днів уже, як ми у вас.
В кіно сходили раз та двічі в школу,
бо вперше на застали отого
учителя, з котрого добре воду
поповарив, ще бувши школярем...
Як стрілися - поручкавсь і сміється:
"Моя домашня вчителька тепер
мене перевиховує щоденно".
М а т и
Отож тобі я і про це кажу,
що він тут виріс, тут стежина кожна,
людина кожна, кожен колосок -
для нього щира мова і розмова.
Б а т ь к о
І хліб і сіль. А коли вже на те
пішло, то, дочко, мабуть, більше - ноша,
котру людина все життя несе,
аж поки зможе дітям передати,
заздалегідь упевнившись, що їм
вона не для забави...
Входить с и н.
С и н
Тату! Тату!
Розмову маю з вами...
Б а т ь к о
То пішли,
не будемо отут їм заважати.
М а т и
Та будьте вже... Ми підемо собі.
Щось на обід варити треба... Їсти
обоє ж не відмовитесь?..
Б а т ь к о
Нема
дурненьких відмовлятись від обіду.
(Синові).
Хоч зайвої тут чарки й не наллють,
(до всіх)
у нашому дворі. Таких шукай,
скажімо, у сусідів чи у місті.
М а т и й н е в і с т к а виходять.
То що хотів ти, сину, говорить?
С и н
Оце весь двір облазив я сьогодні
від хати й до дороги, все обстежив,
сім раз приміряв, а тепера вас
прохатиму дозволить оті груші,
що в сорок сьомім посадили ми
і за яких повішав козенят я,
що листячко об'їли, - слава богу,
що мати нагодилися із поля
й ножем поодрізали мотузки, -
мені на цьому тижні попиляти.
Б а т ь к о
Звичайно, як спиляєш, я тебе
повісити, мов козенят, не зможу,
але паском ще добре відчешу
по місці отому, яким в дитинстві
до голови йде розум...
С и н
Ну, тоді
бувайте здоровенькі! До сусіда
піду просить уклінно уступить
п'ять соток від дороги... Батько рідні
відмовили...
(Залишається стояти).
Б а т ь к о
Іди!
С и н
(Все ще стоїть).
Та вже піду,
хоч у сірка іще очей ніколи
не позичав.
Б а т ь к о
А воно й видно, сину,
що не в сірка, а у дружка... Сірко
посовістився б на твоєму місці
на раду до чужої чужини
іти, батьків, дружину поминувши...
Оце діждався батько! Устругнув
синок... А може, ви з Данилом
домовитесь в кущах та уночі
сади в селі обпатраєте...
С и н
Тату,
то він вам розказав!.. Таж я йому...
Б а т ь к о
А він - тобі, а я - обом вам якось,
то й матимем олію... Голова,
та голова, в котрій нема олії,
була, і є, і буде гарбузом...
Довго обоє мовчать. Потім кожен дістає свої цигарки. Батько прикурив. Син облапує кишені - шукає сірників.
С и н
Немає... Дайте, батьку, прикурить...
Б а т ь к о
(дає синові прикурити від цигарки).
Вогню мені не жалько... Жалько, сину,
що розуму я не навчив тебе...
Ні, ні... Не те, мабуть, кажу... Є розум,
але для чого він тобі, коли
мені на старість завдаєш ним жалю...
От вирішив залишитись... Чи ж я
не сам тебе, скажи, схиляв до цього?
С и н
Та ви, звичайно... Але тільки як?
Сміятись почали, немов з хлопчиська,
повчать: оце ось квітка, а оце...
Б а т ь к о
(примирливо).
Я не повчав тоді тебе, а бився
за кров свою в тобі... І, може, тому
гарячкував...
С и н
І я гарячкував,
коли пішов з Данилом говорити
про те, що хочу залишитись тут.
Б а т ь к о
Вже й передумав?!
С и н
А напевне, батьку,
тут треба передумувать... Прошу
хоч соток п'ять для мене відступити
оцього двору... Маю ж десь я жить.
Б а т ь к о
А як же ми? Хіба нема в нас хати
чи, може, є, та буде замала?..
С и н
Ні, тату, хата ваша не для мене.
Я не же на рік і не на два хотів...
Та і тікати з двору не збирався,
та, мабуть, в кузню поспішив з ярмом,
забувшись, що нема іще й телятки...
(Довго мовчать).
Б а т ь к о
А ти - настирливий таки...
С и н
А ви?
Б а т ь к о
Та, мабуть, що обоє ми - рябоє...
І доста вже на цьому...
С и н
То й нехай...
Б а т ь к о
Бери ті сотки. А грушок чіпати
таки не дам, їй-богу...
С и н
(весело). Нічия!
На полі - ви, а я вас - дома, тату!
Б а т ь к о
А у Данила?
С и н
(сміється).
Тату, то - дурне,
тож я гарячкував тоді... Не варто
і не потрібно згадувати те...
Б а т ь к о
Хай буде так. Але не поспішай
сурмити перемогу. Ще дружина
твоя і мати кинуться у бій,
а він лише останінм бути може.
С и н
От я його, останнього, й боюсь...
Б а т ь к о
Удвох й дружину легше, сину, бить,
а матір ми вбалакаємо якось.
(Гасять цигарки. Йдуть до хати).
|
|
