Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 408


Творчість | Біографія | Критика

НА СПОВІДІ

Я  не  палю  на  капищах  кадила,
Не  чаю  від  покійників  чудес,
Що  чернь  важкими  шатами  окрила
І  низвела  на  торжище  з  небес.

Не  стукаюсь  я  до  царя  й  цариці
У  чотринадцять  золотих  воріт:
Про  мене,  до  їх  пишної  столиці
Позаростав  би  вже  травою  й  слід.

Я  атеїст,  що  знає  тільки  бога,
А  чорта  і  святих  не  признає...
Ні,  не  лякайсь,  душе  моя  убога:
І  черті,  і  святі  про  тебе  є.

Я  демагог,  мовлялв,  що  тільки  й  дбає,
Як  царську  силу  силою  зломить...
Душе  моя!  де  цар  умом  сіяє,
Ти,  мов  раба,  готова  там  служить.

Згадай,  який  хаос  розбушувався
Після  того,  хто  не  злякавсь  гріха
Скрутить  ченця,  що  з  жиру  біснувався,
Боярина,  стрільця  і  козака.

Вонюча  грязь  півсвіту  затопила,
І  темрява  кругом  нас  обняла,
А  дика  воля  миром  колотила,
Як  буря  човном  без  стерна  й  весла.

Тогді  між  нас  явилася  цариця,
Супруга  божевільного  царя,
Як  ангел  гарна,  хитра  як  лисиця,
Як  демон  злюща,  мудра  як  змія.

Перед  святими  небо  відчинила,
Лукавників  лукавством  обійшла
І,  що  премудро  лютих  злюк  душила,
Звеліла  нам  не  пам'ятати  зла.

Оце  ж,  душе,  такі  твої  святії,
Котрих  ти  чествуєш  і  любиш,  а  чорти
Пекельнії,  -  о  світе  злочестивий!
О  світе  пакосний!  їх  повен  ти.

Ти,  мов  свиня,  гризеш  і  рвеш  коріння
У  дуба,  що  тебе  годує  жолудьми,
Не  дбаючи,  ким  наше  покоління,
Якими  убезпечене  людьми!

Ти  б  їх,  у  святості  твоїй  мерзенній,
З  гріхами  їх,  на  царство  не  пустив,
Не  дав  сіяти  їм  у  вік  той  темний,
Що  сам  себе  ти  мучив  і  душив.

Дознався  б  ти,  хто  з  ким  обнявся  тайно,
І  хто  підлизам  села  дарував,
І  хто  ляхву  куйовдив  православно,
І  хто  ножі  свячені  підсилав...

Згрібають  всюди  грязь  хлоп'ята  вчені
Та  вгонобляють  твій  ледачий  смак,
А  кобзарі  видумують  свячені,
Оправдуючи  предків-розбишак.

Наука,  із  невдячності  осліпши,
З  нетямою  по-братськи  обнялись,
І,  мов  п'яний  п'яного  у  шинку  вівши,
В  одній  калюжі  з  нею  уляглась...

Спокойся  ж  ти,  душе  моя  убога!
Твоєї  не  соромлюсь  наготи.
Хоть  атеїст  я,  тільки  ж  знаю  бога,
І  є  святі  у  мене  і  чорти.

Нові твори