Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 374


Творчість | Біографія | Критика

6. ПІСНЯ П'ЯТА

         І
Блиснула  зоря;
Біліють  поля
Під  холоним  туманом.
Чого  зібрались
Старі  дейнеки
У  дуброві  за  станом?

Блиснула  зоря,
Біліють  поля,
Почина  небо  сіяти.
"Ой  не  гаразд  нам,
Старим  головам,
Молодого  послухати.

Ой  наш  отаман
Високо  літа,
Та  сідає  низенько:
Що  як  віск  розтав,
За  слово  оддав
Рарожинскій  серденько.

Ой  чи  на  те  ж  брати  наші
Під  небо  літали,
Щоб  глянули  із-за  хати,
Як  пани  втікали?

Ой  чи  на  те  їх  по  полю
Жують  сіроманці,
Щоб  наш  Голка  прислужився
Вродливий  панянці?

Усе  поле,  всі  дуброви
Вороння  обсіло,
Розношує  наші  кості,
Клює  наше  тіло;

А  панове,  з  ласки  Голки,
В  Лубнях  бенкетують
Та  з  Яремою  на  Гадяч
Потуги  готують.

Нехай  же  їх  привітає
Із  шибениць  шляхта...
Викопаймо  вражих  дуків
Із  могил  проклятих!

Отаману  молодому
Тепер  панна  сниться:
Любо  буде  на  слуг  її,
Вставши,  подивиться!

Хай  слухають  шибеники,
Як  вороння  кряче,
Як  удова  по  мужеві,
Син  по  батьку  плаче.

А  на  Голку-верховода
Зберім  чорну  раду,  -
Хай  зупинить  красним  словом
Людський  жаль-досаду!

Чи  так  легко  заплакані
Очі  утирати,
Як  панянці  потай  ради
Коника  сідлати!

Чи  так  любо  зрадникові
У  стовба  стояти,
Ой  як  любо  ясну  панну
На  коня  саджати?"

         ІІ
На  дейнеках  босоногих
Кармазини  сяють;
Шабельками  шлахетськими
Будинки  лискають.

Не  бояться  завзятії
Панцерного  полку;
Бубнять  в  бубни,  визивають
На  чорний  суд  Голку.

Вийшов  Голка  серед  ради,
Вклонився  низенько.
Коло  його  панцерники
Лавами  близенько.

"Брати  мої  рідні,
Шановна  громадо!
Маєте  ви  козацьке  завзяття,
Та  не  тим  завзяттям  -
Силою  сліпою  -
Визволяться  усі  ваші  браття.

Брати  мої  любі!
Тоді  слобониться
Від  панів  неситих  Україна,
Як  в  усіх  убогих
І  в  усіх  заможних
Буде  воля  і  дума  єдина.

Бачите  ви  добре,
Як  пани  лукаві
На  погибель  вас  у  замок  заманили.
Не  йняли  ви  віри
Мойму  характерству,
Та  й  багато  люду  марне  погубили.

Моє  ж  характерство
Не  на  те  здалося,
Щоб  людську  кров  дурно  розливати:
Навчивсь  я  науки,
Щоб  людей  від  муки,
Не  гнівлячи  бога,  визволяти.

Ви  чорную  раду
На  мене  зозвали  -
Стою  перед  вами,  в  вашій  волі,
Не  те  мені  страшно,  -
Старшно,  що  без  мене
Не  буде  вам  у  походах  щастя-долі.

Знайте,  браття,  підкопана
Уся  Україна  -
Від  Гадяча  до  Глухова,
З  Лубень  до  Любліна.

Підкопалися  панове
Під  люди  необачний
З  того  часу,  як  постригся
В  ченці  Сагайдачний.

Під  церкви  з  будинків  панських
Прокопані  ходи  -
На  упадок  і  погибель
Темному  народу.

Підійметесь,  розіллєте
Кривавії  ріки,
А  прийде  час  -  провалитесь
В  страшну  тьму  навіки.

Не  про  те  нам  треба,  браття,
Ой  не  про  те  дбати,
Щоб  шляхетським  білим  трупом
Поле  устилати.

Треба  пильно  тих  лукавих
Ходів  дозирати,
Що  йдуть  з  палат  та  до  церков,
З  церков  у  палати.

Як  освітим  денним  світом
Тії  темні  ходи,
Тоді  тільки  буде  користь
Із  Жовтої  Води,  -

Буде  користь  з  Солониці,
З  Альти,  з  Корсунщини:
Не  запряжуть  у  кормигу
Пани  України!

Не  моя  ж  се,  чесне  браття,
Не  моя  наука:
Іде  вона  од  Ісуса  -
Від  діда  до  внука.

Що  хотіте,  те  й  чиніте,  -
Я  у  вашій  волі,
Тільки  прошу  -  не  згубіте
Вкраїнської  долі!"

         ІІІ
Зашуміли  в  лузі
Дуби  кучеряві.
Загукали  гадячане
На  дейнецькі  лави:

"Ой  ви,  волоцюги,
Розбишацькі  діти!
Гей,  лучче  б  вам  по  комишах
Низових  сидіти;

Лучче  б  доглядати
Муравського  шляху
Та  московському  купецтву
Завдавати  жаху;

Лучче  б  вам  з  лихихи
Жити  ушкалами,
Аніж  раду  радувати
З  нами,  козаками!

Буде  з  вас,  що  наших
Батьків  підманили,
На  кривавій  Солониці
Голодом  морили.

Буде  з  вас,  що  шляхту
Дурно  дратували
І  з  лукавим  Остянином
В  степи  повтікали.

Не  слухайте,  браття,
Хижого  бурлацтва;
Хай  пан  Голка  порядкує
У  нашім  козацтві.

Молодий  він  сокіл,
Та  жваво  літає:
Де  спуститься  -  вражу  шляхту
За  чуби  хапає.

Візьми,  Голко,  стягу
І  бунчук  у  руки,  -
Визволь,  визволь  хліборобів
Із  панської  муки.

Займай,  пане  Голко,
Шляхетськії  коні,  -
Визволь,  визволь  Україну
З  тяжкої  неволі".

         ІV
Добре  було  б,  добре
Жити  на  сім  світі,
Коли  б  можна  було  діла
Одного  глядіти.

Була  б  з  нас  громаді
Праведна  послуга...
А  то  вкралась  козакові
У  серденько  туга.

Між  козацтвом  Голка
Мов  по  пущі  блудить,
І  коника  вороного
Під  собою  пудить.

Ой  чи  тобі,  Голко,
Отаманувати,
Чи  до  Лубень  крутоярих
Дорогу  верстати.

Та  впасти  до  ніжок
Панні  молоденькій,
Розпороти  білі  груди,
Показать  серденько?

"Ой  глянь,  панно,  в  серце,
Чим  воно  палає,  -
Що  другого,  панно,  Голки
У  світі  немає..."

Марне  слово,  марне,
Чужая  дружино!
Ой  хто  в  панстві  уродився  -
Що  тому  Вкраїна?

Марне  твоє,  Голко,
Серденько  палає:
Хто  родився  недоляшком,
Той  лихом  сконає.

"Ой  серце  гаряче,
Огненная  душо!
Чим  же  я  вас  погасити,
Де  втопити  мушу?

Погашу  я  серце
Панськими  сльозами,
Утоплю  огненну  душу
У  боях  з  ляхами.

Погашу  я  серце
Працею  тяжкою,
Затоплю  огненну  душу
Дякою  людською.

Вороги  лихії,
Ви  сліпії  люде:
Не  знаєте,  яка  користь
З  мене  миру  буде.

Не  на  те  піднявсь  я,
Щоб  кров  розливати:
Я  піднявся,  щоб  темноті
Очі  осіяти.

Прокинься,  Вкраїно!
Вже  сонечко  сходить...
Годі,  годі  недолюдкам
Миром  верховодить!"

Нові твори