Прочитаний :  240
|
Творчість |
Біографія |
Критика
СПІВ 3-й
37
Обтерли вже пшеницю макогони
та знов шурчать — перетирають мак,
а баба Ксеня, майстер забобонів,
таємний над узваром робить знак,
грибами пахне, перцем, цинамоном,
(Марко усього випробував смак),
а в сінях коропи i краснопери
із бaлiї виплескують озера.
38
“Ах, рибоньки! Веселі та верткі!
Ходім но швидше подивитись, Валю!
їх обдеруть зi злотної луски,
втнуть голови без совісти i жалю
й, покраявши потому на шматки…
Та ми врятуєм їx!..” В широку шалю
вгорнули коропів, плотиць, лина,
на ґанок скок — i вже біля млина!
39
“Не бачило нас, Валю, жадне око!
А нумо, ще i решту віднесім!..”
I з плескотом стрибають під лотоки
тубільці водяні в свій пінний дім.
Не знать, що дітям більш рум’янить щоки —
мороз чи пocпix з заміром своїм?..
Але глядить на них, крізь хмари сизі
ласкавий погляд того, що з Aciзі.49
40
Над хутором святочний віє дух
останнім дихом денної утоми,
все чепуриться, гамір дня ущух,
у сяєві злотистому соломи
на покуті стоїть уже дідух,50
а по кутках, у присмерку заломів,
де образів злотисто-ризний ряд,
всміхаються вже вогники лямпад.
41
А над обрусно-білими столами
вже сіно горбить сніжність скатертин,
(на ciні, мiж ослами i волами,
він народивсь, Маріїн тихий син),51
i виглядають діти мiж хмарками
зорю, щоб скорше свят-вечірній чин,
яким, бодай на мить, зв’язати треба
мир на землі з благословенням неба.
42
I вже приймає урочисто дід
побажань свят-вечірніх щирий даток
та з кожним переломлює, як слід,
сніжистобілий свячений оплаток,52
дзвенять чарки — старий підзбужський мід
бадьорить язики у паніматок,
іде-чергується дванадцять страв,
як звичай свят-вечірній наказав.
43
Малечі ж на долівці більше свято:
(їм при столі досить було куті)
в соломі шелестять тепер завзято,
збираючи горішки. У житті
таких хвилин прийдеться небагато
на повсякденній стрінути пyтi,
коли для досконалости хвилини
ніщо не бракувало би людині.
44
Хтось далі чарівним кермує сном:
сріблястий дзвоник, несподійні співи —
i різдвяна звізда перед вікном
неперевершене з’являє диво,
i горнуться колядники гуртом,
і стіни роздаються вправо-вліво,
щоби вмістити безбережний світ
уяви барвної дитячих літ.
45
Тож добрий вечір, пане господарю!
Співають янголи з височини,
зi сходу йдуть премудрі “тріє-царі”,53
в захопленні схилились чабани,
запахло ладаном, засяяли дари,
i пocпiшaє в далеч чужини
від Ірода із немовлям родина,54
щоб людського захоронити сина.
46
Прокинувсь i старих богів гурток,
вже приспаних батьками i віками,
i полинув на крилах колядок
через віків навстіж розкриті брами.
Чуй: ось Моренин шелестястий крок,
це — Лада весняними йде стежками,
це — Велес тупотить, а це — Сварог
рокоче радісно, що народився Бог.55
47
Їм вранці з клироса назустріч лине
Дажбожих внуків радісний привіт,56
сивобородий піп напереміну
підтверджує небесний заповіт,
у сяйві срібла, злота i карміну
іконостас… А деревлянський рід 57
схиляється із впевненістю віри
перетривать у віковому вирі.
48
(Ах, скільки споминів спішить у шик!
Бундючні i прудкі, тужні й ласкаві!
I знявся тремітний тужливий крик
над нетерплячим хвилюванням лави:
скоpiш, прудкіш горнутися в цей вік,
в привабливість химерної октави,
щоби, бодай в луні ритмічних слів,
піднестися над небуттям віків!)
49
Ось посівайла обійшли ізраня
“із новим роком” xyтipнi кутки,58
наобертались по гостинах сані,
нагостювались друзі й свояки,
минулися водохреща-йордані,59
голодная кутя i щедрівки,60
віск стоплено i ворожбу вiдбyтo,6l
щоби сватам в’язать щастило пута
50
весільних пар для радісних м’ясниць.
А покищо — волинська завірюха
зібрала всю свою лютневу міць
i, надягнувши теплого кожуха,
присвистує до співних вечерниць,62
що заворожений Марко їх слуха
на припічку, під дзюркіт веретен —
дитячий Одіссей серед сирен.63
51
О, слухай, переймай, вбирай, дитино,
цих слів i ритмів предковічний тон!
Це, може статись, скарб отой єдиний,
що зможеш взять колись, без перепон
в далекі мандри, змушений невпинно
bсіх Одіссеїв справджувать закон:
проходячи моря й краї всілякі
носити в cepцi видиво Ітаки,64
52
вітчинних обріїв блакитний пруг,
ланів хвилястих килимні простори,
річки у cpiблi вихилястих дуг,
а над yciм — акордів цих повтори,
які тебе на Oдicceїв круг
все навертатимуть з чужої змори,
щоб не забув про меч, i спис, i щит…
На них чекає твій ітакський рід!
|
|
