Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 8
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 1270


Творчість | Біографія | Критика

ДО ШЕВЧЕНКА

O  piesni  gminna!  ty  stoisz  na  strazy  
Narodowego  pamiatek  kosciola,  
Z  archanielskiemi  skrzydlami  i  glosem  
Tu  czasem  miewasz  i  bron  archaniola.  

Mickiewicz  

Тарасе,  спогадай,  як  ти  за  нами  
Хотів  летіть  у  вирій  по  морозу,  
Де  вольна  мати  з  вольними  синами  
І  дочками  пахучу  щипле  розу,  

Любові  цвіт,  знаменуваннє  миле  
Блаженного  життя  на  високостях,  
Лестивий  цвіт,  як  щастє  легкокриле,  
Як  син  про  вірну  дружбу  в  молодостях.  

Втішаються,  свободою  щасливі;  
Блищать  над  ними  небеса  безхмарні;  
Сіяють  у  сріблі  та  в  злоті  ниви;  
Понад  пашнею  китяхи  янтарні.  

Знудившися  життєм  своїм  мертвецьким,  
Жадали  ми  у  вирій  полетіти,  
Де  мертвий  камінь  під  різцем  мистецьким  
Встає  живий,  щоб  віковічно  жити;  

Де  полотно  пензльоване  співає  
Очам  про  всі  дива  краси  таємні,  
І  вищу  ліпоту  небес  являє,  
І  Тартара  страшилища  підземні;  

Де  нас  музика  до  небес  возносить  
І  хори  ангельські  дає  нам  чути…  
Восхищене  серденько  смерті  просить  –  
На  крилах  у  Гармонії  заснути.  

Мій  рідний  брате,  перед  нами  море  
Всесвітньої  науки  одкривалось:  
Втопили  б  ми  у  нім  неволі  горе  
І  в  воскрешеніє  свободи  обмивались.  

Втопили  б  ми  в  тім  морі  всю  мороку,  
Яка  нам  змалку  голови  морочить,  
І  тягне  нас  од  Заходу  к  Востоку,  
І  азіацтво  вічне  нам  пророчить.  

Лиха  нам  доля,  брате,  не  судила  
Свої  сніги  на  рози  проміняти  
І  душу,  що  неволя  придавила,  
В  зцілющих  нуртах  волі  обновляти.  

За  нами  темрява  півночня  вгналась  
У  всеоружжі  деспоцтва  сліпого,  
І  люба  мрія,  як  міраж,  розпалась  
Від  подиху  московства  навісного.  

Ще  не  було  Овідія  й  не  буде,  
Яким  ти  ставсь  над  мертвенним  Аралом:  
Таких  пекельних  нот  не  чули  люде,  
Які  на  серці  в  тебе  звірство  брало.  

Ти  десять  літ  з  душею  розлучався,  
Співав,  мов  соловей  в  кошечих  лапах,  
Живий  твій  розум  скристалізувався,  
Твій  дух  поник  на  каторжних  етапах…  

Заголосили  по  тобі  харіти,  
І  Україну  сонну  розбудили,  
Устала  мати:  "Діти  мої,  діти!  
Тепер  навіки  ми  посиротіли.  

Ой  лелечко,  мій  дріб'язок  убогий!  
Москва  'б  вас  буде  потирати  руки;  
Поставить  очі  проти  вас,  як  роги;  
Чого  не  знав  дід,  знатимуть  унуки".  

"Ні!  –  обізвешся  з-над  Дніпра,  кобзарю,  –  
Світ  не  побачить  Батия  нового.  
Переп'ят  встане  не  тебе,  Москалю,  
Моє  святе,  моє  пророче  слово.  

О  слово  рідне!  ти  стоїш  на  чаті  
Предковічних  пам'яток  святині,  
В  ясній,  блискучий  херувимській  шаті,  
Як  меч  огненний,  в  нашій  Україні.  

Грішив  я  тяжко,  яко  син  народу  
І  вихованець  олухів  письменних,  
Що,  в  нам  укравши,  вкинули  у  воду  
Ключ  розуміння,  задумів  спасенних.  

Та  що  скував  я  меч  сей  обоюдний,  
Тим  од  гніва  Премудрості  спасуся,  
Воскресну  чистий  у  Великдень  судний  
І  о  спасенні  людській  звеселюся".  

***  

Джерело:  друковане  видання.  


Нові твори