Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 13
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 190


Творчість | Біографія | Критика

Дума третя

Дума  третя  

І  

Ревуть  баси  кондак,  неначе  з  бочки,  
І  труситься  в  старого  гайдабури  
На  голім  тілі  риззє  без  сорочки,  
Як  дикі  струни  на  п'яній  бандурі,  
П'яний  він  без  горілки,  по  натурі,  
Палкий,  завзятий,  люто-вихрюватий,  
Мов  під  сьома  печатьми  демон  бурі  
Ненависті  дракон  огнекрилатий,  
Жадібний  день  у  день  палити  й  руйновати.  

II  

Сам  бог  пекельний,  він  боїться  Бога,  
Лютійшого  й  потужного  над  нього.  
В  душі  й  надія  в  нього,  і  тривога…  
Жадає  раю  тихого,  святого,  
Боїться  пекла,  печища  страшного,  
Де  жизні  черв  ніколи  не  вмирає,  
Де  огнь  сірчаний  вічно  не  вгасає,  
Де  Всеблагий  вовіки  не  прощає  
І  сатана  людей  о  Господі  терзає.  

ІІІ  

«Так,  не  сумнись!  —  рече  архімандрита  
Чудовного  Успення  Плетенецький.  —  
Тепер  нам  воля  Вишнього  відкрита:  
За  те,  що  ти  пустошив  край  турецький,  
Що  пліндрував  народ  невірний  шведський,  
До  тебе  глас  Успення  промовляє:  
Не  снидеш  в  пекло,  де  тіла  мертвецькі  
І  грішні  душі  сатана  терзає,  
Як  суд  Всевишнього  благий  опреділяє.  

IV  

Теци  ще  й  ко  Мовчальнику  святому,  
Одкрий  йому  гріхи  твої  смиренно  
І  приобщися  світу  неземному  
В  обителі  його  благословенной.  
Во  благості  своєй  неізреченной  
Успеніє  тебе  землі  дарами,  
Сріблом  і  златом  угобзить  презельно.  
І  паки  возликуєш  купно  з  нами,  
Всечудотвірного  Успенія  рабами».  

V  

І  грішник  босоногий  притікає  
До  сховища  Мовчальника  святого  
І,  ниць  повергнувшись  над  ним,  віщає,  
Благаючи  тепер  уже  німого:  
«Угодниче  Творця  землі  благого!  
Ти,  що  своє  замучив  мовчки  тіло  
Для  вічного  блаженства  неземного!  
Тепер  воно,  як  сонце,  просвітліло  
І  вірним  чудеса  премногі  сотворило.  

VI  

До  тебе  притікаю  з  упованиєм:  
Рятуй  мене  від  прокляття  страшного,  
Що  я  своїм  безумним  воюваннєм  
Од  патріарха  заслужив  святого.  
Набравшись  в  Січі  духу  огняного,  
Москву  рубав  я  в  пень,  мов  лях  невірні;  
Не  раз  попа  в  огонь  метав  живого,  
Паливши  церкву,  наче  безувірний  
Татарин,  турчина-поганця  раб  покірний.  

VII  

Накинь  на  мене  яку  хоч  покуту:  
Бо  патріарха,  з  Москви  повернувши,  
Рече  до  мене  в  привітну  минуту,  
На  мене  якось  дивно  позирнувши:  
«Петро-гетьмане!  Християнські  душі  
На  тебе  вопіють  за  кров  безвинну,  
Що  проливав  єси,  на  все  забувши:  
На  православну  землю  Україну  
І  на  Московську  Русь,  по  праотцях  родину.  

VIII  

Се  на  тобі,  —  рече,  —  печать  я  виджу  
Того  владики,  що  смиренним  духом  
Однаково  страшусь  і  ненавиджу…  
Ісполнь,  —  рече,  —  земля  про  тебе  слухом,  
Но  внемлю  славі  сій  смущенним  ухом:  
За  не…»  Тут  слово  праведне  порвалось.  
Мене  мов  по  голові  хто  обухом  
Заїхав.  Все  кругом  заколихалось  
І  сам  не  тямлю,  що  тогді  зо  мною  сталось.  

IX  

«Рятуй!»  —  
                   І  глас  із  глибини  печери,  
Небесний  глас  таїнственно-понурий  
Воззвав,  і  мовби  прочинились  двері  
У  тихий  рай  для  серца  гайдабури:  

«О  гетьмане  наш  преславний,  
Воїне  великий!  
Да  восхвалить  православний  
Мир  тебе  вовіки!  
Ти  гріхи  з  себе  московські  
Здіймеш  мов  рукою,  
Як  потуги  запорозькі  
Поведеш  до  бою.  
З  агарянами  лихими,  
З  демоном  Османом,  
Що  задумав  над  святими  
Землями  буть  паном.  
І  на  Дністер  наступає  
Лютим  фараоном,  
Православний  мир  лякає  
Демонським  законом.  
Проливав  єси  річками  
В  Москві  кров  безвинну:  
Розливай  тепер  морями  
Пасоку  невірну.  
Як  Дніпро  зачервоніє  
Рівен  з  берегами,  
З  раю  на  тебе  повіє  
Дух  святий  крилами.  
Як  на  морі  піна  кров'ю  
Зашумить-заграє,  
Узриш,  як  тебе  рукою  
Божий  Син  вітає.  
Як  заплачуть  над  Босфором  
Старці,  жени  й  діти,  
Бог  Отець  з  небесним  хором  
Славу  буде  пити.  
І  вся  Тройця  цілих  три  дні  
Буде  ликувати,  
Як  зіллєш  в  Стамбулі  слізьми  
І  хати,  й  палати».  

Тут,  мов  по  манію  волхва,  заграли  
Під  ворітьми  святими  жоломійки,  
Козацькі  коні  голосно  заржали,  
Заголосили  сурмові  сопілки.  
Перед  гетьманом  козаки  з'явились,  
Гетьманські  шати  у  руках  світились.  
На  старцеві  блавати  вже  сіяють,  
Турецька  шаль  аж  трийчі  стан  обходить;  
Штани  широкі  жаром  червоніють,  
Немов  козак  в  крові  по  пояс  бродить,  
Підкова  срібна  об  підкову  б'ється;  
По  шапці  пір'є  страусове  в'ється.  
На  плечах  лук  з  сагайдаком;  при  боці  
Дамаський  міч  молодиком  сіяє,  
Червона  стьонжка  в  габовій  сорочці  
З-під  бороди,  з-під  снігу  визирає.  
Драконом  кінь  під  ним  гривастий  в'ється.  
Крилатим  дідуган  тепер  здається.  
Шугнув  з  вертепу  хитрощів  чернечих;  
За  ним  шугнули  козаки  орлами,  
Мов  демони  з  диявольської  печі,  
З  печери  мороку,  олжи,  омани.  
Баби  й  діди  з  дітворою,  ховайтесь,  
Під  кінські  копити  не  попадайтесь!  

***  

Джерело:  анонімний  дописувач.  


Нові твори