Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 35
Персональный ЧАТ Di Agonal
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ Kate.Rina
Персональный ЧАТ MaRiK29
Персональный ЧАТ Magenta
Персональный ЧАТ NzR
Персональный ЧАТ Olechka
Персональный ЧАТ Ullad1
Персональный ЧАТ ViraBila
Персональный ЧАТ YarSlav 2018
Персональный ЧАТ Ірина Кохан
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Анна Мелорі
Персональный ЧАТ Вадим Верц
Персональный ЧАТ Валентина Малая
Персональный ЧАТ Володимир Кепич
Персональный ЧАТ ГАЛИНА КОРИЗМА
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Евгений ВЕРМУТ
Персональный ЧАТ Жанна Білавич
Персональный ЧАТ Зоя Енеївна
Персональный ЧАТ Кадет
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
Персональный ЧАТ Оксана Батицька
Персональный ЧАТ Потусторонний
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)
Персональный ЧАТ Тера Нова
Персональный ЧАТ Тетяна Горобець (MERSEDES)
Персональный ЧАТ Чайківчанка
Персональный ЧАТ Якийсь чувак

Пошук


Перевірка розміру




Костомаров Микола

Прочитаний : 2599


Творчість | Біографія | Критика

ЩИРА ПРАВДА

-  Братоньку,  що  і  святіше  й  дорожче  тобі  на  сім  світі?
-  Щирая  правда,  коханий;  ніколи  її  не  зневажу.
-  А  як  мені,  так  святіш  королеві  щирая  вірність.
-  Що  ж,  хоча  правда,  хоч  вірність  -  все  рівно,
                                                                     і  те,  і  другеє!  -
Так    між  собою  Харкевич  із  Вронським  балакали  нишком.
Вронський  той  був  каштелян,  а  Харкевич  хорунжий;
                                                                       злюбились
Хлопці  собі  на  сій  мові.  Харкевич  сказав:  "Щира  правда".  -
Вронський  же:  "Вірність",  -  і  думали:  "Правда  і  вірність  -
                                                                       все  рівно!"
Слушна  война  запалала  тоді  на  Вкраїні:
                                                         Хмельницький  з  Потоцьким,
Воля  з  налигою  кріпко  зчепилась,  і  там,  під  Корсунем,
Ляхи  розбиті  втікали,  а  інші  похляли  голодні,
Гинули  в  топкім  багні,  бо  туляче  життя  волочили
Між  татарвою  в  неволі:  таківська  була  їм  заплата
За  те,  що  шкури  лупили  з  людей  та  пекли  на  залізі.
Коло  Чернігова  бився  Радан-есаул  з  ворогами.
Повипихав  поляків  з  городів  українських  до  злидня,
А  бузувірів-жидів  перерізав  і  рушив  козацькеє  військо
В  Новгород-Сіверський.  Там  каштеляном  був  Вронський,
                                                                           в  повіті  ж
Був  там  хорунжим  Харкевич,  його  неізмінний  друзяка.
Сила  козацькая  вже  розтяглась  по  широкому  полю,
Міцно  та  бойко  охопила  кріпость,  і  город,  і  замок.
Довго  вовтузились  хлопці,  але...  не  домислили,  як  би
Кріпость  узяти,  бо  Вронський  її  боронив  як  потребно:
В  мури  втеребив  гармати,  по  згору  -  страшенні  колоди.
День  і  ніч  козаки  на  облозі,  турбуються,  знай,  коло  валу.
А  як  гармати  тарахнуть,  бо  зверху  колода  горгусне,
Глянь,  і  скотилася  сотня  униз  головами  додолу.
Кинуть  хотіли  войну,  та  вже  й  сам  есаул  занудився;
Бачив,  що  вже  й  козаки  ледащіють,  мало  й  зосталось.
Тут  їм  якраз  посилає  Господь  несподівану  поміч:
Добрий  Харкевич,  що  щирою  правдою  дуже  кохався,
Нишком  прийшов  до  Радана  з  ватагою  хлопців  на  раду.
-  Біг  помогай  тобі,  -  каже,  -  послухай  мене  лиш,  добродій:
З  річки  у  город  іде  під  землею  прорита  канава,
Я  усе  знаю,  не  бійся,  Радане,  я  ваш,  українці!
-  Дякую!  -  мовив  Радан.  Як  порадили,  так  і  зробили.
Ніччю  давай  накидати  на  город  -  розбурхали  ляхів.
Вронський  всю  силу  злучив  і  риштує  на  наступ  козацький.
Б'ються,  січуться,  стріляють,  -  не  ладиться  бідним  козакам.
Ляхи  регочуться:  лихо  своїм  ворогам  вони  бачать.
Вронський  усіх  звоювать  намагався,  аж  от  тобі  диво!
В  замці  козаки,  січуть  і  плюндрують,  не-дай-світа  валка;
Страшні  ракети  пустили  по  вітру,  ляхам  подіяли  жаху.
Вронський  не  замислить,  що  треба  робити:  у  замок  полине  -
Ворог  ворота  трощить!  На  батши  -  всередині  лихо!
От  коли  круто  прийшлося;  пропали,  немає  визволу!
Вийшов  наш  Вронський  на  башту  та  й  просить:
                                                                       "Змилуйтеся,  братці,
Будьте  ласкаві  нам,  бідним,  душі  пустіть  на  покуту!
От  вам  і  замок,  і  скарби,  й  гармати,  і  страви  -  все  ваше!"
Чує  Радан  і  зласкавився,  він-то  жалкий  був,  сердяга,
Гукнув  по  строях  -  і  більше  козацькі  шаблюки  не  сяють.
От  і  рушниці  унишкли,  от  зарипіли  ворота.
Вронський  виходить  з  ключима;  край  церкви  соборної
                                                                           стрінув
Він  есаула,  а  з  ним  і  Харкевич,  колишній  друзяка!
Тільки  побачив,  як  крикне:  "Ізгинь  ти,  проклятий  яриза!"
Свиснула  куля  -  і  бідний  Харкевич  шелехнув  об  землю!
Наче  скажені  рвонулись  козаки,  шаблюки  брязкочуть,
Тут  положили  і  Вронського  -  оба  вони  щось  казали.
Вронський  стогнав:  "Загубили  мне  та  за  щирую  вірність".
Вимовив  тихо  Харкевич:  "Забит  я  за  щирую  правду!"

Нові твори