Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




Костомаров Микола

Прочитаний : 2599


Творчість | Біографія | Критика

ЩИРА ПРАВДА

-  Братоньку,  що  і  святіше  й  дорожче  тобі  на  сім  світі?
-  Щирая  правда,  коханий;  ніколи  її  не  зневажу.
-  А  як  мені,  так  святіш  королеві  щирая  вірність.
-  Що  ж,  хоча  правда,  хоч  вірність  -  все  рівно,
                                                                     і  те,  і  другеє!  -
Так    між  собою  Харкевич  із  Вронським  балакали  нишком.
Вронський  той  був  каштелян,  а  Харкевич  хорунжий;
                                                                       злюбились
Хлопці  собі  на  сій  мові.  Харкевич  сказав:  "Щира  правда".  -
Вронський  же:  "Вірність",  -  і  думали:  "Правда  і  вірність  -
                                                                       все  рівно!"
Слушна  война  запалала  тоді  на  Вкраїні:
                                                         Хмельницький  з  Потоцьким,
Воля  з  налигою  кріпко  зчепилась,  і  там,  під  Корсунем,
Ляхи  розбиті  втікали,  а  інші  похляли  голодні,
Гинули  в  топкім  багні,  бо  туляче  життя  волочили
Між  татарвою  в  неволі:  таківська  була  їм  заплата
За  те,  що  шкури  лупили  з  людей  та  пекли  на  залізі.
Коло  Чернігова  бився  Радан-есаул  з  ворогами.
Повипихав  поляків  з  городів  українських  до  злидня,
А  бузувірів-жидів  перерізав  і  рушив  козацькеє  військо
В  Новгород-Сіверський.  Там  каштеляном  був  Вронський,
                                                                           в  повіті  ж
Був  там  хорунжим  Харкевич,  його  неізмінний  друзяка.
Сила  козацькая  вже  розтяглась  по  широкому  полю,
Міцно  та  бойко  охопила  кріпость,  і  город,  і  замок.
Довго  вовтузились  хлопці,  але...  не  домислили,  як  би
Кріпость  узяти,  бо  Вронський  її  боронив  як  потребно:
В  мури  втеребив  гармати,  по  згору  -  страшенні  колоди.
День  і  ніч  козаки  на  облозі,  турбуються,  знай,  коло  валу.
А  як  гармати  тарахнуть,  бо  зверху  колода  горгусне,
Глянь,  і  скотилася  сотня  униз  головами  додолу.
Кинуть  хотіли  войну,  та  вже  й  сам  есаул  занудився;
Бачив,  що  вже  й  козаки  ледащіють,  мало  й  зосталось.
Тут  їм  якраз  посилає  Господь  несподівану  поміч:
Добрий  Харкевич,  що  щирою  правдою  дуже  кохався,
Нишком  прийшов  до  Радана  з  ватагою  хлопців  на  раду.
-  Біг  помогай  тобі,  -  каже,  -  послухай  мене  лиш,  добродій:
З  річки  у  город  іде  під  землею  прорита  канава,
Я  усе  знаю,  не  бійся,  Радане,  я  ваш,  українці!
-  Дякую!  -  мовив  Радан.  Як  порадили,  так  і  зробили.
Ніччю  давай  накидати  на  город  -  розбурхали  ляхів.
Вронський  всю  силу  злучив  і  риштує  на  наступ  козацький.
Б'ються,  січуться,  стріляють,  -  не  ладиться  бідним  козакам.
Ляхи  регочуться:  лихо  своїм  ворогам  вони  бачать.
Вронський  усіх  звоювать  намагався,  аж  от  тобі  диво!
В  замці  козаки,  січуть  і  плюндрують,  не-дай-світа  валка;
Страшні  ракети  пустили  по  вітру,  ляхам  подіяли  жаху.
Вронський  не  замислить,  що  треба  робити:  у  замок  полине  -
Ворог  ворота  трощить!  На  батши  -  всередині  лихо!
От  коли  круто  прийшлося;  пропали,  немає  визволу!
Вийшов  наш  Вронський  на  башту  та  й  просить:
                                                                       "Змилуйтеся,  братці,
Будьте  ласкаві  нам,  бідним,  душі  пустіть  на  покуту!
От  вам  і  замок,  і  скарби,  й  гармати,  і  страви  -  все  ваше!"
Чує  Радан  і  зласкавився,  він-то  жалкий  був,  сердяга,
Гукнув  по  строях  -  і  більше  козацькі  шаблюки  не  сяють.
От  і  рушниці  унишкли,  от  зарипіли  ворота.
Вронський  виходить  з  ключима;  край  церкви  соборної
                                                                           стрінув
Він  есаула,  а  з  ним  і  Харкевич,  колишній  друзяка!
Тільки  побачив,  як  крикне:  "Ізгинь  ти,  проклятий  яриза!"
Свиснула  куля  -  і  бідний  Харкевич  шелехнув  об  землю!
Наче  скажені  рвонулись  козаки,  шаблюки  брязкочуть,
Тут  положили  і  Вронського  -  оба  вони  щось  казали.
Вронський  стогнав:  "Загубили  мне  та  за  щирую  вірність".
Вимовив  тихо  Харкевич:  "Забит  я  за  щирую  правду!"

Нові твори