Прочитаний :  1562
|
Творчість |
Біографія |
Критика
МАКСИМ ПЕРЕБИЙНІС
То не зараза та, що з пекла вигаса
І по світу зі смертію гуляє,
Паскудить мир, як ниву сатана,
І білий світ тугою засіває, -
То наш Максим, неприятелям страх,
Завзятіший вкраїнський гайдамака,
Розносить лихо по чужих кутках:
Не милує ні жида, ні поляка.
З ним тисяча гайдамаків летить:
Заблискали їх гострії шаблюки,
Теленька поле, мокне божий світ,
І лихо тим, що в їх попались руки!
Чи пробіжать село, че город перейдуть,
Заселяний ляхами-ворогами,
Там настає послідній страшний суд,
І роззілється вража кров річками.
Чи в панський замок налетять вони,
І стане панський замок - попелище:
В неволі ниють біднії пани,
А в їх країні - як на гробовищі.
Отак Максим з ватагою своєй
Вкраїнськую недолю відомщає!
Ні розжалять його вдова, ні сирота,
Ні добрая хорошая панянка:
Максимові ніщо урода та;
Він, знай, усе грасує до останка.
Не раз при матері він розбивав
Об стіну, сміючись, її дитину.
Господь ляхів за вчинки покарав
І уручив страшний вій меч Максиму.
І що ж? Чого се ізмінивсь Максим?
І де він є? А військо сиротіє!
Чи вже огид йому пожарний дим,
Чи напослідку він ляхів жаліє?
О ляшка, ляшка! Диман-чарівниця!
Нащо од нас Максима ти украла;
Нащо к собі його причаровала?
Максима ти не схочеш полюбити;
Максима ти схотіла загубити!
Ляхи сміються: плаче Україна:
Немає Максима, немає Максима.
|
|
