Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 20

Пошук


Перевірка розміру




Забіла Віктор

Прочитаний : 5644


Творчість | Біографія | Критика

ЧОВНИК

Чи  довго  я,  нещасний,
Буду  так  крушиться?
Пора  б  уже  перестати
Скучать  да  нудиться!
Пливе  човник  без  весельця,
К  берегу  звертає,
Ніхто  човником  не  править  -
Вітром  прибиває;
І  до  берега  причаливсь
Да  й  остановився,
Не  найшлось  і  там  нікого,
Кому  б  він  згодився.
Не  було  йому  спокійно
З  берега  лежати;
Знай,  все  стукався  об  його,
Як  стане  плескати.
Потім  хвиля  ісхопилась,
Сердешний  одбився
Од  берега  і  знов  плавать,
Поки  аж  розбився.
І  я  в  світі,  як  той  човник,
Де  пристань,  не  знаю;
Де  б  хотілось,  там  не  можна,
Бо  щастя  не  маю.
Одбиває  й  мене  хвиля
Ізо  всеї  мочі;
Піду,  піду,  помандрую,
Куди  глядять  очі.
Човнику  ж  тому  байдуже,
Чи  хвиля,  чи  тихо;
Він  дерево,  він  не  знає,
Що  то  в  світі  лихо,
А  я  бачу  все  і  чую,
Да  серцем  нуджуся.
Ой  як  піду  куди  очі,
То  вже  й  не  вернуся...
Не  будуть  мене  ховати,
Де  лежить  мій  батько,
Де  лежить  мій  брат  із  сестрами,
Де  лежить  і  дядько.
Не  буде  йти  за  труною
Старенькая  мати;
Не  знатиме,  коли  син  вмер,
Не  буде  й  плакати.
Може,  прийдеться  де  в  лісі
Або  серед  поля
Заснуть  вічно  нещасному,
Коли  така  доля.
По  мені  дзвонить  не  будуть
І  ховать  з  попами;
Роздовбають  носом  птахи
Да  звірі  зубами
Розтягають  кістки  мої
Без  шкури,  без  тіла;
Ніхто  в  світі  не  знатиме,
Де  моя  могила.
Ніхто  й  жменьки  землі  зверху
На  мене  не  кине,
Бо  біг  тільки  буде  знати,
Де  смерть  ізостріне.
І  волосся  вітер  буйний
Рознесе  по  полю;
Чи  вже  й  душа  на  тім  світі
Піде  у  неволю?

Нові твори