Прочитаний :  7322
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ
Григорію Савичу Сковороді присвячую
У ж е с в і т а є...
Уже світає, а ще імла...
На небі зморшка лягла.
- Як зайшла ж мені печаль!
Промінні зорі воралися у хмари.
Чую - фанфари!
- Як зайшла ж мені печаль...
Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..
Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!
(Замість сонетів і октав).
О с і н ь
На культурах усього світу майові губки поросли.
Осінь. По містах вже о четвертій - електричні ліхтарі.
А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана)
додому отару женуть.
Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так
заслати смітник і посадовити культуру (тільки
голову піддержувати треба!) - ачей вона ізнов до нас промовить.
А листя падало. І голова на в'язах не держалась.
Тоді - вскинулись в електрику. Взяли трохи цегли і
стільки ж музики. Думали - перемежениться...
А листя падало. І голова на в'язах не держалась.
На культурах усього світу майові губки поросли.
А н т и с т р о ф а
Дорослі й семилітні: "Ой, яблучко, да куда котишся".
Так. Народ у толоку, а поети в борозну.
Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше
Менш талановитий за Месію.
Т е р о р
І знову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина,
що казала: убивати гріх! - на ранок з простреленою
головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться.
Леж, не прокидайся, моя мати!
Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва,
коли звір звіра їсть?
- не прокидайся, мати...
Жорстокий естетизме! - й коли ти перестанеш
любувати з перерізаного горла? -
Звір звіра їсть.
А н т и с т р о ф а
Аероплани й усе довершенство техніки - до
чого це, коли люди одне другому в вічі не
дивляться?
Не хватайте озлоблених у тюрму; вони самі собі тюрма.
Університет, музеї й бібіліотеки не дадуть того,
що можуть дати
карі,
сірі,
блакитні...
Л ю
Сплю - не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.
І раптом якось повно! Люлі-лю...
Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) -
все звучить на О.
- Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" -
кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти
кажеш - і я умру?
Геть через усе життя прослалося легато (гудок
на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю...
І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями!
- А як же краса? І невмиручість? - Пригадую
(аж смішно): повік з тобою! - заприсягала кохана. -
трагедії й драми - врешті, є консонанси.
- Вставайте! - у місто вступила нова влада!
Розплющую очі ("консонанси").
На стіні сонця густорамне вікно, як огнистий
дієз...
А н т и с т р о ф а
Іще й тоді, як безмежною водою паслися
табуни вітрів; -
іще й тоді, як гори затряслись, порепалась земля,
а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли
потвори -
- Хмари, на сонці хмари грались безтурботні.
Ніжні форми дитині! - витончені обриси! - кому,
кому вони були потрібні?
Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними
незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку,
подібну до будяка.
Н а й в и щ а с и л а
Одягайсь на розстріл! - крикнув хтось і постукав у
двері.
Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало
небо. А над усім містом величезний рояль грав...
І зрозумів я - настав Великдень.
А н т и с т р о ф а
Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.
Молюсь не самому Духу - та й не Матерії.
До речі: соціалізм без музики ніякими гарматами не
встановити.
Р и т м
Коли йдуть дві струнких дівчини - ще й мак червоний
в косах -
- десь далеко! молоді планети!
Пливуть. Струнчать. Атоми утоми - на світ,
у світ із пітьми. Танцюють, куряву збивають...
Сонця
стають у коло. А від них майви по всесвіту всьому.
Дві дівчини.
А н т и с т р о ф а
Налила голодним дітям молока, - сама сіла та й
задумалась...
А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились.
Одна швидше, вперед. А друга,
мов знехотя,
за нею,
слідом...
Дві дівчини.
Е в о е!
Творці революції здебільшого лірики.
Революція єсть трагічна лірика, а не драма.
Як то подейкують.
Евое!
За плугом ходити наші нащадки готуватимуться
не менш, як зараз готуються в балетній студії. І
на людину, що не вмітиме пісні, дивитимуться як на
справжнього контрреволюціонера.
Все на світі від примружених очей.
Евое!
А н т и с т р о ф а
Приставайте до партії, де на людину дивляться як на
скарб світовий і де всі як однин проти кари на смерть.
Хай вас називають творцями за шторами, сентименталістами...
Хіба це так важно?
У нас ще й досі попіл висипають не на город,
а десь у куточок, під тин.
Х т о с к а ж е
Крапнув дощ - і всі асфальти у висипному
тифі...
Молодий новеліст: - не хочу, не можу писати! Місто
гнітить, життя нервує.
Я мовчав. Поблизу десь бомба...
- Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі
походити.
"Бий саботажника!" - прочитав я на 'дному з
плакатів.
А за нами старчихи,
простягаючи руки.
А н т и с т р о ф а
Трава росте, де захоче. Вітер шумить в калюжу наказ про
мобілізацію. Молочка! - плаче дитина, а тут же й хліба за
душею нема.
Хто скаже: що єсть контрреволюція?
Ш о в і н і с т и ч н е
Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:
- Ну, хай же вам Бог посилає... та щоб ми ще не раз на
вашій землі пироги їли.
А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:
- Дай Боже, дай...
Іноді так: небо ясне, а з стріх вода капле.
А н т и с т р о ф а
Праві йдуть назад, але голову намагаються держати
вперед. Ліві
мчать уперед, але голову скрутили назад.
Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив
і приймав осанну.
І с п и т
Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки,
холоші закачали... -
- ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм
скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні - як гудина, як гич! А навколо
земля, столочена, руда...
Тут ходив Сковорода.
А н т и с т р о ф а
Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший
зміст, укладений на двох-трьох нотах - оце і є справжній
гімн. Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос
воскрес".
П о р о ж н е ч а
Умиваюсь. Вода - мов металофони. Занавіска -
вітер з прапорами!
У дворі тополі і жінки.
- Ну, кажу ж вам: місто кругом оточене.
- Ой, світе мій!
Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику - віяло
на стелі...
- А це вчора робітники на заводах...
(- - - виразно чути канонаду).
Буде дощ.
А н т и с т р о ф а
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на
провінції погроми.
Все можна виправдати високою метою - та тільки
не порожнечу душі.
К у к і л ь
Стріляють серце, стріляють душу - нічого їм
не жаль.
...Сіло собі край вікна, засунуло пучечку в рота, маму визирає.
А мати лежить посеред вулиці з півхунтом хліба у руці...
Над двадцятим віком
кукіл та Парсіфаль.
А н т и с т р о ф а
Грати Скрябіна тюремним наглядачам - це ще
не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот... І кожне
виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.
Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?
ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ. Київ, в-во "Друкар", 1920, с. 32
|
|
