Прочитаний :  183
|
Творчість |
Біографія |
Критика
БІЛИЙ ДІМ ІЗ ЧОРНОЮ ДУШЕЮ (Містерія)
Немов сивастий атомовий гриб,
Що нагло вибухнув над мирним містом
І так застиг, завмер, закам'янів,
Цей білий дім із чорною душею
Стоїть, готуючи лукавий шквал.
Стоїть - як смерть! І з вікон більмуватих
Метає віхольні рої хуртеч,
А з-під основ погрожує драконом,
Якого списом Юрій проколов.
Минають люди цю твердиню кривди,
Гнилий, гігантський, білуватий струп,
Сахаючись бутного беззаконня,
Що пише присуди навдалеки.
І ген колує по розгонах прерій
Безправ'я чварного зухвалий чин.
Було недавно це. Прудкий прокуда
Товсті лабища, репані й брудні,
Приклав до чистого листка паперу -
І вмить поповз наклепницький донос:
"Професор Н. мудрує... і впливає
На тих, що слухають його повчань:
О як ненавидять вони Росію -
Клянуть Московію, картають Кремль!
А це ж така велика і багата
Союзна сила, капище культур.
Вона, об'єднуючи всі народи,
Ввібрала Київ, і Баку, й Ташкент.
Вона сама для всього Окциденту
Несе будущину. Вона, вона..."
І вмить запнувся навісний донощик
І на півслові раптом зупинивсь,
Поглянув зизом через тьмяні скельця,
Хихикнув радісно в брудний п'ятку
І ще й додав: "Не сміє той професор
На юнаків поширювати вплив!"
Минув не рік - московська п'ятирічка
Прогомоніла! Влесливим слівцем
Масний проноза проронив на стрічі:
"Я дуже жалую, що невідомий хтось
На тебе риє... Завели вже справу...
Хай це між нами..." - і лукаво змовк.
Та невзабарі - грім з ясного неба! -
Прокуда раптом у сильце попавсь,
Бо на гарячому його спіймали,
Коли чинив ганебний плагіят:
Переписавши потай - слово в слово -
Невласну книжку, взяв та й підписавсь...
Минає літо... О меди лукавства!
Не дорівняють солодощі вам.
Такий улесливий, масний проноза
Вкриває пухом кам'яні стежки.
Запобігає, нескупий на слово,
І хвалить, славить... Водночас тихцем
Ген-ген з-попід залізної заслони
Спроваджує худого приймака:
- Який лінґвіст! Який інтеліґентний!
Ґотичне втілення усіх чеснот! -
Його в начальство спритно висуває
Старий донощик. Потайні дає
Поради-ради, як зайти в довір'я,
Як прислужитись кривди вожакам.
Минув не рік - ненависні три літа
Продудоніли. І новітній ґот
Старим лукавством повалив прокуду -
Аж буковинське пекло загуло!
Допомогли Свіньовський і Сканковський.
О ви, підлотні, чварні слимаки,
Що плазували з відданістю шпигів!
Це з ваших діл, ошкірювань низьких.
Росли підступства, нашепти, обмови,
Крутійство, наклепи, набрідь, обман.
(Для вас прокуда запевняв посади,
Якщо мене назавжди проженуть...)
Минув не рік - тривожного півроку
Перепливло та й випливло на яв:
Сам президент, обмежений на розум,
Скрививши губи, повні червяки,
Проголосив автократичний присуд:
"By virtue of... платню я припинив,
Шукати можете нового місця".
Сказати легко, та здійснити чин
Утричі важче навіть у підступстві...
Щоб довести лукавству кривоту,
Новітній ґот натужиться й майструє
Олживі свідчення. Загув, задудонів
По телефонній лінії, through channels,
Настояний в обмовах наговір.
Допомогли Свіньовський і Сканковський.
Але бунтується і повстає
Супроти кривд професорська громада:
"На суд! На суд! Борімось проти зла,
Супроти скоєного беззаконня!
Несправедливостям покласти край!"
А білий дім із чорною душею?
На гострий пазур справу нанизав.
Минув не рік - два нескінченні роки!
Блідавий дім із темрявим нутром
Вихрив із вікон тьмяних, більмуватих,
Метав загонисті рої хуртеч
І з-під основ погрожував драконом,
Якого списом Юрій проколов.
Два довгі роки спритно воловодив
Гігантський, чварний, білуватий струп,
Зі смертної підводячи постелі
Старого, мерлого, як труп, суддю,
Йому вручаючи судову справу:
"Позбудься Н. і звільнення схвали!"
І кволий, виснажений беззаконням,
Слабий, півмертвий, півживий суддя,
Не переслухавши достотно справи,
Насилу витиснув "All right..." - і підписавсь.
- Гур-ра! Гур-ра! - навкруг загоготало,
Виттям вовків завило навдокіл,
З-понад Пацифіку аж по Атлантик.
- Гур-ра! - горлав московський посланець.
Ревли "гур-ра!" Свіньовський і Сканковський,
Яким проноза місце обіцяв.
Ці дві прояви - ревний запивайло
І темна неміч, ниций трепетун, -
Один від одного напотай лізли
У вільне крісло. Думали, - взяли!
Але облуді давня нагорода:
"Своє зробивши, мурине, відходь!"
О мстива мсто! Свіньовський і Сканковський
Всю жовчну сприть і найгнівніший гнів
На хамчука вулканно повертають -
Аж загудів тривожний континент:
- Конай, донощику до сіґуранци!
Конай, викажчику НКВС!
Конай, тлумачу хижого Ґестапо!
Конай, хто рипався у Скатленд-Ярд!
Тобі, імпостере, без докторату,
Гряде, гримить заслужений кінець! -
Ридає, лає, кається прокуда.
Конає, божиться й... спускає дух.
Минув ще рік. Пославши срібні рядна
З-понад Пацифіку аж по Атлантик,
Міцнів морозами, тремтів дротами
Полярний будень, вартівник зими.
У день такий дзвінкою яснотою
Високе сяйво Божих височин
Відвічну темряву перемагає.
О дню звитяги! Ти настав, настав!
Оттавський присуд праведна столиця
Устами чесних дев'ятьох мужів
З верховних веж у світ проголосила:
"Неправий вирок, що хитнув закон,
Що на інтриги здався й беззаконня,
Повергти в порох! Неповинний Н.!"
А білий дім із чорною душею?
Немов сивастий атомовий гриб,
Що нагло вибухнув над мирним містом
І так застиг, завмер, закам'янів,
Стоїть і далі, як потьмарний спомин,
Стоїть, готуючи повторний шквал.
Минають люди цю твердиню кривди,
Гнилий, гігантський, білуватий струп,
Сахаючись лукавства й беззаконня,
Що неправдиві присуди вели.
Не допоміг Свіньовський і Сканковський,
Одне єство двох підлих близнюків,
Ганебний чин відвічного підступства.
Не допоміг московський посланець!
Гниють кістки прокуди під землею...
Де ж вершник Юрій? Чи вже гострий спис?
На білий дім із чорною душею!!!
1975
|
|
