Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Шевченко Тарас :: Лілея


Шевченко Тарас :: Лілея
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 23

Пошук


Перевірка розміру




Шевченко Тарас

Прочитаний : 5065


Шевченко Тарас :: Лілея

Творчість | Біографія | Критика

Лілея

«За  що  мене,  як  росла  я,  
Люде  не  любили?  
За  що  мене,  як  виросла,  
Молодую  вбили?  
За  що  вони  тепер  мене  
В  палатах  вітають,  
Царівною  називають,  
Очей  не  спускають  
З  мого  цвіту?  Дивуються,  
Не  знають,  де  діти!  
Скажи  мені,  мій  братику,  
Королевий  Цвіте!»  
«Я  не  знаю,  моя  сестро».  
І  Цвіт  королевий  
Схилив  свою  головоньку  
Червоно-рожеву  
До  білого  пониклого  
Личенька  Лілеї.  
І  заплакала  Лілея  
Росою-сльозою...  
Заплакала  і  сказала:  
«Брате  мій,  з  тобою  
Ми  давно  вже  кохаємось,  
А  я  й  не  сказала,  
Як  була  я  людиною,  
Як  я  мордувалась.  

Моя  мати...  чого  вона,  
Вона  все  журилась  
І  на  мене,  на  дитину,  
Дивилась,  дивилась  
І  плакала.  Я  не  знаю,  
Мій  брате  єдиний!  
Хто  їй  лихо  заподіяв?  
Я  була  дитина,  
Я  гралася,  забавлялась,  
А  вона  все  в'яла  
Та  нашого  злого  пана  
Кляла-проклинала.  
Та  й  умерла...  А  мене  пан  
Взяв  догодувати.  
Я  виросла,  викохалась  
У  білих  палатах.  
Я  не  знала,  що  байстря  я,  
Що  його  дитина.  
Пан  поїхав  десь  далеко,  
А  мене  покинув.  
І  прокляли  його  люде,  
Будинок  спалили...  
А  мене,  не  знаю  за  що,  
Убити  —  не  вбили,  
Тілько  мої  довгі  коси  
Остригли,  накрили  
Острижену  ганчіркою.  
Та  ще  й  реготались.  
Жиди  навіть  нечистії  
На  мене  плювали.  
Отаке-то,  мій  братику,  
Було  мені  в  світі.  
Молодого,  короткого  
Не  дали  дожити  
Люде  віку.  Я  умерла  
Зимою  під  тином,  
А  весною  процвіла  я  
Цвітом  при  долині,  
Цвітом  білим,  як  сніг,  білим!  
Аж  гай  звеселила.  
Зимою  люде...  боже  мій!  
В  хату  не  пустили.  
А  весною,  мов  на  диво,  
На  мене  дивились.  
А  дівчата  заквітчались  
І  почали  звати  
Лілеєю-снігоцвітом;  
І  я  процвітати  
Стала  в  гаї,  і  в  теплиці,  
І  в  білих  палатах.  
Скажи  ж  мені,  мій  братику,  
Королевий  Цвіте:  
Нащо  мене  бог  поставив  
Цвітом  на  сім  світі?  
Щоб  людей  я  веселила,  
Тих  самих,  що  вбили  
Мене  й  матір?..  Милосердий,  
Святий  боже,  милий!»  
І  заплакала  Лілея,  
А  Цвіт  королевий  
Схилив  свою  головоньку  
Червоно-рожеву  
На  білеє  пониклеє  
Личенько  Лілеї.  

[25  липня  1846  
Київ]

Джерело



Нові твори