Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 5

Пошук


Перевірка розміру




Глібов Леонід

Прочитаний : 3351


Творчість | Біографія | Критика

ЦУЦИК

Раз  на  вікні,  у  панському  будинку,  
Патлатий  Цуцик  спочивав;
То  ляже  на  бочок,  то  догори  на  спинку
Або  на  лапки  морду  клав.  
Якраз  проти  вікна,  звичайно  під  барканом,  
Дворовий  пес  Бровко  лежав  
І  думав:  «Бач,  яким  він  паном,
Ледачий  Цуцик,  став».  
—  Здоров  був,  Цуцику!  Знічев'я  спочиваєш?  —
Прийшовши  під  вікно.  Бровко  озвавсь.
—  Се  ти.  Бровко?..  Чого-бо  так  гукаєш?—
Промовив  той.—  Аж  я  злякавсь...  
Ну,  як  же  ти  там  поживаєш?
—  Нащо  питать!  Либонь,  не  знаєш
Собачого  життя  мого?  —  
Сказав  Бровко.—  Далеко  до  твого...
Живу  собі,  бо  треба  жити;
Двір  стережу  і  день  і  ніч;
Всього  доводиться  терпіти,  
Не  так,  як  ти,  панич;
Та  ще  к  тому  і  їжа  препогана,
Хлиснеш  помий,  коли  дадуть,  
А  як  невлад  загавкаєш  на  пана,
То  ще  й  під  боки  натовчуть.
—  Жаль!  —  каже  Цуцик.—  Що  ж  робити!
Буває  всяк,—  
Обуха  батогом  не  перебити;
А  от  мені  —  хоч  і  довіку  б  так...  
Живу  у  горницях,  на  килимах  качаюсь,  
Жартуючи  на  сміх;
Частенько  з  панночками  граюсь  
І  лащуся  до  них;
І  м'яко  спать  мені,  і  ласо  можна  їсти,  
І  бігаю  не  в  бур'янах,  
Сухенькі  лапки,  хвостик  чистий,  
Не  так,  як  твій,  у  реп'яхах...  
—  Ет,  реп'яхами  дорікаєш!  —  
Сказав  Бровко.—  А  пам'ятаєш,  
Як  у  пекарні  був  щеням?
Чи  так  жилося  там?  
Замурзаний  під  лавкою  тинявся...—  
Веселий  Цуцик  засміявся  
І  каже:  —  То  колись  було,
Та  загуло...
Дивись  тепер,  а  не  рівняй  малого!  —
І  він  спесиво  глянув  на  Бровка.  
—  Як  бачу,  ти  не  робиш  там  нічого,—  
Сказав  Бровко,—  за  що  ж  се  честь  така?  
—  Дурний  Бровко!  Не  розумієш,—
Звиняй,  що  так  кажу,—  
Я  те  роблю,  чого  ти  не  зумієш:
На  задніх  лапках  я  по-вченому  служу.—
«Щоб  ти  сказивсь!»  —  Бровко  собі  шепоче,  
А  вимовити  не  посмів,  
Бо  Цуцик  дуже  запанів:
Скубне  й  Бровка,  коли  захоче.
 

Бровко  мовчить,  і  я  мовчу,  
Води  не  сколочу...  
Вам  сміх,  мені  гостинців  в'язка.  
Чи  гарна  моя  казка?

1691

Нові твори