Прочитаний :  313
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ІКОНОСТАС
Я несла за Тобою непомітний хрест,
Не той дубовий, з раменами широкими, як кладка,
А легкий, ясеновий, ще зелений.
Втомилася. Ти пішов тяжко під схил,
І коли кинули жереб на твою ожинову свиту,
Хмари, вечірні хмари роздерли її між собою.
Тебе розп'яли, втопилося сонце в ріці,
Матері втирали сльози рукавами,
І голосили голодні діти.
А я дивилась і не розуміла
Ні річки слізної, ні смутку хвої.
Забула себе і свій хрест десь у пролісках,
Папороть простелила мені смугасту запаску.
- Сьогодні Ти воскрес перед вранішнім світлом;
Я хотіла побігти і знайти тебе в запахущому саду,
Віяти Тобі здаля гілками бузку,
Та липне мій крок до землі,
Між нами множаться скиби і скиби,
І важка від буднів моя одежа.
А перед Тобою возносяться птахи й озерні мряки,
Ти білієш, як ясмин у півтіні,
Світишся, як сніп на чорноземі.
Алилуя, алилуя! Ти воскрес перед вранішнім світлом!
...Чому я волочу свій хрест, як борону за собою,
Чому не беру його радістю, Христе, як перше,
Мов пісню блакитну в уста,
Мов кований перстень на палець?
Христе, не бери останньої жаринки з рук порепаних,
Христе, життя таке тверде, як черствий хліб,
Христе, лиш часом де-не-де, підсніжками радість несміла.
- Не мені, не мені від Тебе жадати!
Я ж нічого не дала, лише кілька сумних пісень,
Розгорни, як сіяч, свою щедру долоню,
Ти, що даруєш усе і заплати не ждеш.
Хочеться бігти до тебе, Маріє лагідно-добра,
Але не тут, де молюнгу діє чари
І коса равеналі береже воду цілющу прочанам.
І молитися тихим іконам у срібних ризах,
Що, наче комети, являлися на стінах келій суворих,
на шибах церковних.
Хочеться землю вдихати, топтати босими п'ятами,
Куритися свічкою з воску в задимленій церкві,
В'янути в китиці квіткою серед бесаг, сердаків,
Де одвічні цілунки стирають камінні підніжки.
Під Твоїм Покровом я - зранена ланя в густім ялівці,
Купаю душу в надії, мов чайку в рожевому плесі.
Правда? Ти не даси мені загубитися,
Хвилею звуку у просторі;
Той, що розніс сім'я моєї землі чотирма вітрами,
Той збереже мене на лютих хвилях у своєму човні,
Розіпне наді мною щоночі сузір'я, мов шатра,
І сонцем і місяцем буде світити мені у життя.
|
|
