Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




Кремінь Дмитро Дмитрович

Прочитаний : 173


Творчість | Біографія | Критика

X Allegro Giocoso. Сад усесвітнього нічника

І  всесвітнє  вікно,  що  прочинене  в  сад.
І  солодке  цвітіння,  й  гіркий  його  плід...
Золота  моя  юносте,  я  тобі  рад.
І  –  осанна  хмільному  вину  наших  літ.
І  –  осанна  вікну,  що  прочинене  в  сад.
Ах,  як  жінка  кричала!
І  чулося:
-  Ні!
Не  давалася  жінка  –  я  брав  силоміць.
І  вона  –  заспівала!  Собі  і  мені.
І  відкрила  вікно  для  страшних  таємниць.
І  прикликала  звіра,  що  в  кожному  з  нас
Причаївся  і  жде,  що  прийде  його  час.
І  той  звір  причаївся  у  кожнім  вікні.
І  ніколи,  ніколи  цього  не  забуть.
Шепчуть  губи  гріховні  розпачливе:
-  Ні!
Але  перса,  і  лоно,  і  очі:
-  Здобудь!
І  гнучка,  мов  ліана,  й  гінка,  мов  змія,
Каже  „ні”  її  мука...
А  пристрасть:
-  Твоя!..
Ти  очам,  ти  вустам,  а  не  слову  повір.
Кожна  жінка  чекає  –  прийде  її  звір.
І  настигне  її,  і  здобуде  її,
Заведе  ув  екстазу  шалений  танок...
Навіть  звіру  співають  тоді  солов’ї,
Коли  нам  одкриваються  лона  жінок.
Там  і  сяйво  зорі,  і  відлуння  води.
Ніч  любовного  шалу,  молитви,  гріха...
Там  за  ніч  розцвітають  і  в’януть  сади.
Там  зелена  оаза  і  пустка  суха.
Але  якось  до  тебе  прийде  чоловік,
Чорний  бог  самоти!
Усесвітній  нічник.
І  тоді  вже  не  кайся,  не  плач  і  не  клич:
Бог  розплати  приходить  у  зоряну  ніч.
І  налякані  тіні  великих  дерев.
І  страхітливий  плач  пересохлих  дверей.
За  гріховну  цю  плоть,  за  гріховну  цю  хіть,  -
Чорний,
Чорний  нічник  на  порозі  стоїть.
Усесвітній  нічник  –  це  покара  і  мста
За  гріховну  любов,  за  гріховні  літа.
За  пропащу  любов  і  гріховну  любов
Чорний,  чорний  нічник  і  до  мене  прийшов!
Ти  до  слави  й  жінок,  і  до  радости  звик?
А  тебе  вже  чекає  страшний  чоловік.
...  Стало  жахно  мені,  як  опівдні  сові.
Він  промовив:
-  Ти  генія  вбив  у  собі.
У  гріховній  любові,  у  грішнім  вині,
І  належав  ти  Богу,  а  будеш  –  мені.
Я  сказав:
-  Я  до  тону  такого  не  звик.
Що  він  хоче  від  мене,  страшний  чоловік?
Він  сказав:
-  Недаремно  знайшов  тебе  я,
Це  тебе  загубила  гординя  твоя.
Я  не  раз,  і  не  два  подавав  тобі  знак,
Бо  ж,  убивши  себе,  ти  стількох  повторив...
Пам’ятаєш,  і  плакав  ти,  наче  дітвак,
Як  уперше  до  тебе  я  заговорив?
-  Усесвітній  нічнику,  -  я  мовив  йому,  -
Йшли  в  донощики  друзі,  я  йшов  у  корчму.
Натомивсь  од  утрат,  натомився  від  зрад.
Але  я  посадив  –  і  не  дерево,  сад.
Є  країна  у  мене,  і  сад  мій,  і  син...

І  схопив  свою  голову  в  руки.
Один!
Я  зажився  на  світі?  Прости  мені,  вік.
Був  я  богом,  а  ти  мені  крила  попік.
Прощавай,  моя  Ольвіє!
Бачиш  в  очу,
Як  смиренно  я  крила  свої  волочу.
Але  те,  що  люблю  тебе  дуже  давно,
Винуватий  не  я,  а  ольвійське  вино.
Я  зажився  на  світі?
Та  в  час-часолет
Сходить  профіль  твій  гордий  із  древніх  монет.
Мов  жебрак,  що  продав  і  пропив  таїну,
За  старою  копійкою  крила  тягну.
Але  те,  що  люблю  тебе  дуже  давно,
Винуватий  не  я,  а  ольвійське  вино.
Вороги  на  кургані?
Нога  в  стремено!
Та  мене  повалило  на  землю  вино.
Це  воно  чарувало  лиманські  вали.
Це  воно  продавало  чумацькі  воли.
Це  воно  марнувало  високе  чоло,
Аж  не  стало  Вкраїни,  немов  не  було,  
Як  не  стало  і  Ольвії  в  цьому  краю,
Де  на  власних  кістках  півзотлілий  стою...
Та  мене  вже  не  куплять,  бо  я  не  дітвак,
Ні  стамбульський  гарем,  ні  московський  кабак.
І  ніяка  метіль  уже  нас  не  змете.
Байда  я  усесвітній,  але  без  гріха...

Пригортаю  волосся  її  золоте,
Бо  ж  я  Байда,  я  сад,  а  не  пустка  суха.
І  не  плачу,  хоч  рани  не  раз  заболять:
Досі  вражі  гаки  із-під  ребер  стримлять.
Не  за  гріх,  не  за  гріш,  не  за  підлу  хвалу
Я  страждаю,  та  я  добуваю  стрілу:
а  як  стрілю  –  царя  вцілю,
а  царицю  –  в  потилицю,
їхню  доньку  –  в  головоньку...
Та  й  подамся  додомоньку.
І  за  Байдину  покару
Привезу  домів  товару.
І  повернуся  назад,  -
У  всесвітнє  вікно,  що  прочинене  в  сад.

І  цвіте  мені  сад  мій  упродовж  століть.
І  всесвітній  нічник  на  порозі  стоїть...  


Нові твори