Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Костенко Ліна

Прочитаний : 12471


Творчість | Біографія | Критика

"Чекаю дня, коли собі скажу..."

Чекаю  дня,  коли  собі  скажу:  
оця  строфа,  нарешті,  досконала.  
О,  як  тоді,  мабуть,  я  затужу!  
І  як  захочу,  щоб  вона  сконала.  

І  як  злякаюсь:  а  куди  ж  тепер?!  
Уже  вершина,  де  ж  мої  дороги?  
…Він  був  старий.  Старий  він  був.  Помер.  
Йому  лизали  руки  епілоги.  

Йому  приснився  жилавий  граніт.  
Смертельна  туга  плакала  органно,  
Він  Богом  був.  І  він  створив  свій  світ.  
І  одвернувся:  все  було  погано.  

Блукали  руки  десь  на  манівцях,  
тьмяніли  фрески  і  пручались  брили.  
Були  ті  руки  в  саднах  і  в  рубцях  —  
усе  життя  з  камінням  говорили.  

Вже  й  небо  є.  А  стелі  все  нема.  
Пішли  дощі.  Хитались  риштування.  
Внизу  ревла  і  тюкала  юрма.  
Вагою  пензля  металися  вагання.  

А  він  боявся  впасти  на  юрму.  
Сміялись  в  спину  скіфи  і  етруски.  
І  він  зірвавсь.  Не  боляче  йому,  
бо  він  розбився  на  камінні  друзки.  

І  ось  лежить.  Нема  кому  стулить  
його  в  одне  на  плитах  базиліки…  
Прокинувся.  Нічого  не  болить.  
Все  віднялось.  І  це  уже  навіки,  

Нажився  він.  І  недругів  нажив.  
Було  йому  без  року  дев’яносто.  
Життя  стужив  і  друзів  пережив,  
і  умирав  зажурено  і  просто.  

Важкі  повіки…  стежечка  сльози…  
і  жаль  безмірний  однієї  втрати:  
“В  мистецтві  я  пізнав  лише  ази.  
Лише  ази!  Як  шкода  умирати…”  

Земля  пером.  Чудний  був  чоловік.  
Душа  понад  межею  витривалості.  
Щоб  так  шукати,  і  за  цілий  вік  —  
лише  ази!  —  ні  грана  досконалості.  

Ти,  незглибима  совісте  майстрів,  
тобі  не  страшно  навігацій  Лети!  
Тяжкий  був  час.  Тепер  кого  не  стрів,  —  
усі  митці,  художники  й  поети.  
Всі  генії.  
На  вічні  терези  
кладуть  шедеври  у  своїй  щедроті.  
Той,  хто  пізнав  в  мистецтві  лиш  ази,  
був  Мікеланджело  Буонарроті.  



Нові твори