Прочитаний :  527
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ЛИСТ ДО ПАВЛА РАМУЗІЯ
ЛИСТ ДО ПАВЛА РАМУЗІЯ
15 серпня 1549 р., Перемишль.
Станіслав Оріховський шле вітання Павлові Рамузію '! Гадаю, Павле Рамузіє, що не без волі божої так сталося, щоб я, вивчаючи у молоді роки науки в італійських університетах, тепер звітуюся про своє навчання перед вами, чільними науковцями в Італії. Якщо у моїх творах щось видасться вам вартим уваги й похвали, зробіть ласку, зажадайте від мене якогось діла і нагадуйте про те постійно як про послугу, яку вам заборгував. Як би мені все те збагнути, щоб ви, вчителі всього світу, не пошкодували, що є вчителями також і цього учня. Воїстину хотілося б виправдати ваші сподівання, зібрати докупи все те, що вже давно визнане за добре, щоб показатися, нарешті, перед вами зі всім своїм здобутком таким, як того очікуєте від мене. А позаяк того ще, гадаю, вчинити не можу, буду прагнути по змозі не обманювати вашої надії, яку на мене покладено, а передусім твоєї надії, яку так ласкаво мені даруєш. У своїй прихильності ти пішов так далеко, що завдяки дбайливості преславного мужа Томаса Джунта 2 вручив нас не тільки освіченим людям в Італії, а й звернувся найласкавіше навіть особисто до мене, людини тобі не знаної і перебуваючої на такій значній відстані від тебе. Це для мене велике щастя. Чого ж більше прагнути слід у нашому смертному житті, як не того, щоб ви, італійці, визначили для нас якесь поважне місце, бо в тих справах ваша оцінка має найбільшу вагу. Коли читав твого листа, здавалося, що бачу, як ти божественним своїм розумом ніби заохочуєш мене, щоб пам'ятав не лише про місце народження, а й про те, де вчився; щоб, довірившись вашим настановам і наукам, не вважав, ніби на перешкоді до очікуваної слави стоїть мені власна вітчизна, сувора і неосвічена, яка завжди шанувала Марса, а Мінерву щойно тільки шанувати почала. Адже Русь раніше не дуже відрізнялася родом і звичаями від скіфів, з якими межує. Проте, спілкуючись з греками, прийняла від них символіку й віру, покинула свою скіфську неосвіченість і дикість і тепер, лагідна, спокійна і врожайна, виявляє великий потяг до літератури латинської і грецької. Завдяки цьому вона визнає видатними серед своїх сусідів-скіфів лише Токсаріса і давнього Анахарсіса 3. Заохочена їхнім прикладом, щорічно висилає до вас в Італію, до Падуї, багатьох юнаків, які прагнуть зажити доброї слави. Серед них є у вас мої земляки і родичі: Станіслав Ваповський 4 і Станіслав Дрогойовський 5 — юнаки шляхетного роду, які подають великі надії. Дуже хочу, щоб ти познайомився з ними. Тоді ти зможеш зробити висновок про звичаї і здібності всього нашого народу. Нині у Падуї їх вважають поляками, бо Русь є провінцією Польщі.
Повертаюся, однак, до своїх справ. Хотілося, щоб ти знав: твій лист утвердив мене дуже в тому напрямі студій, які ти так прикрасив у княжому місті венеційців, коли вславив діяльність благородного мужа Томаса Джунта і видав це, щоб читали всі. Ніколи не перестану переконувати тебе у моїй відданості цій справі. Про те, як слід цінувати зусилля, подібні до моїх, можна довідатися з твого листа до мене, а також з поеми, в якій ти оплакуєш смерть кардинала Петра Бембо 6. Мене дивує у цій поемі твоя скромність, бо не підписуєш свого імені, гідного найбільшої похвали: коли вишуканим віршем оспівуєш свою тугу, то невідомо, що більше завдає болю читачам — твоя пісня чи сама смерть Петра Бембо. Таким чином, твій видатний талант, стримуваний італійською скромністю, що уникає хвали, зажив серед нас великої слави. Тож даруй мені, якщо викрию твою скромність і вчиню з твоєю поемою про кардинала Бембо те саме, що. ти вчинив з моєю промовою 7 про Сигізмунда. Послав, отже, до видавців у Кракові твою еклогу 8. При цьому я спорядив її передмовою і вказав на почесному місці твоє ім'я. Не міг-бо знести твоєї недоречної скромності (вибач, прошу!), бо із-за неї ти позбувся слушної і належної тобі слави. Такої ж думки були і всі інші, кому показував твою еклогу. Гадаю, отже, що як еклоги, так і твоя витонченість (яка, на мою думку, з багатьох причин дуже велика) варті того, щоб наші люди про це знали. Поглянь навколо, чи грецька або латинська література є де-небудь у більшій шані, ніж у Польщі, що є першою у всій Сарматії і править нею. Прагну також, аби наші люди якнайкраще тебе пізнали. Не хочу, щоб ти був позбавлений заслуженої похвали. Не допущу, аби твоя видатна і прекрасна поема була представлена в Польщі як твір якогось невідомого автора, тоді як справжній автор відомий і вельми поважаний. Я вже потурбуюся про це.
Тебе ж прошу тільки, аби надсилав до нас усе, що видаватимеш надалі. Надсилати можеш для певності на ім'я [...] 9 у Кракові. Він подбає, щоб усе, що надішлеш, було доставлено до мене у Перемишль, досить відоме місто на Русі. Накажи, аби в разі його відсутності все віддавали його братові. Що ж до твого прохання надіслати ще щось, — хоч і не маю чогось, гідного твоїх вельми освічених очей і вух, — то, аби не відмовляти тобі ні в чому, послав я нещодавно до Падуї Станіславові Дрогойовському, — про якого вже згадував, — кілька моїх промов. Одна з них спрямована проти закону про безшлюбність, введеного папою римським Сиріцієм 10; друга — про війну, яку слід розпочати з турками 11; третя — «Діатриба» 12, з неї пізнаєш все моє життя.
Послав щойно ці незначні твори разом з листами до Станіслава Дрогойовського, щоб ти їх якнайшвидше отримав. Гадаю, що він віддасть їх тобі негайно. Я вклав у ті невеличкі твори, скільки мав, свій талант і здоровий глузд. Про їхню вартість довідаюся з твоєї оцінки більше, ніж з будь-чиєї.
Поза тим, коли буду гідним твоєї доброзичливості, прошу зберігати до мене і надалі те саме ставлення. Будь певний, я завжди пильно дбатиму про те, щоб не здавалося, що маю в тім заслуги.
Бувай здоров. Привітай від мого імені Томаса Джунта, благородного і вельми освіченого мужа, і нагадай йому про мене; віддай також йому листа, в якому дякую за сердечну допомогу. Дуже хочу, щоб ви обидва, ти і він, завжди добре думали про мою вдячність і пам'ять, в якій зберігаю вашу незвичайну доброзичливість до мене. Ще раз бувай здоров.
Подано у Перемишлі, місті на Русі, в день успіння найсвятішої панни Марії, року господнього 1549.
|
|
