Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Вінграновський Микола :: "На Псло, на Ворсклу, на Сулу..."


Вінграновський Микола :: "На Псло, на Ворсклу, на Сулу..."
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 29

Пошук


Перевірка розміру




Вінграновський Микола

Прочитаний : 1321


Вінграновський Микола :: "На Псло, на Ворсклу, на Сулу..."

Творчість | Біографія | Критика

"На Псло, на Ворсклу, на Сулу..."

І
На  Псло,  на  Ворсклу,  на  Сулу,
На  юні  води  непочаті
Ліг  золотий  осінній  сум,
Поліг  багрець  у  тихім  святі
На  Псло,  на  Ворсклу,  на  Сулу.

Притихли  далі  охололі,
І  висвист  птичого  крила  
Затих  над  хвилею  і  в  полі,
І  небо  падає  поволі
В  холодній  краплі  із  весла.

Я  хочу  розказати  вам
Про  наші  ріки  невеликі,
Я  хочу  показати  вам
Предтечі  наші...  Щоб  вовіки
Світилось  голубе  ім'я
У  нашім  домі  і  дорозі.
Щоб  в  їхній  голубій  тривозі
Тривога  ваша  і  моя
Була  присутня  нощеденно,
Бо  невідмінна  і  священна
Нам  сестер  голубих  сім'я.

ІІ
Древлянський  Тетереве  наш!
Як  сон  суворий  темно-русий,
Як  мед  із  половецьких  чаш,
Свої  важкі  ти  води  рушиш.

Княгині  Ольги  слава  гнівна,
І  Святослава  меч  гіркий,
Язичеського  повен  гімну,
Ти  вперся  лобом  у  віки,

І  зором  воїна  і  мужа
Ти  бережеш  Дажбога  лик.
І  так  живеш  ти.  Так  ти  служиш.
І  твій  язичеський  язик
Нам  дорогий  в  ракетнім  світі.
І  твої  води  непролиті  -
Священні  води  в  грішний  вік.

ІІІ
Під  темними  вітрилами  ночей
Сюди,  сюди,  на  ці  шовкові  води,
На  синій  звук  любові  і  свободи,
На  синю  Рось,  що  в  снах  моїх  тече.

Сюди,  на  Рось,  не  ближче  і  не  далі,
На  центр  серця  в  плинучих  літах...
Мені  і  досі  тут  любов  моя  в  печалі,
І  карі  очі  в  золотих  сльозах.

Минає  все  у  плині  дорогому...
Під  синіми  вітрилами  ночей
Вона  тече  старому  і  малому,
На  все  життя  єдина  Рось  тече.

ІV
Ця  річка  не  жива.  Ця  річка  не  живе.
Вона  осліплена,  оскіплена  навіки.
Її  бояться  і  моря,  і  ріки,
Бо  річка  ця  -  погибель  їх  пливе.

Народжена  для  нас,  вона  убита  нами.
Від  Либеді  лишилось  лиш  ім'я.
І  з  піднятими  в  смерть  свою  руками
Вона  іде  сама  вже  не    своя.

V
І  мова  нашої  води
У  мові  вод  усепланетних
Не  є  глагол  сльози  й  біди,
То  мова  є  глибин  відвертих.

Ми  знаєм  крики  наших  вод,
Коли  вони  горіли  кров'ю.
Ті  крики  в  нас.  Бо  ми  -  народ.
І  води  наші  -  кров  з  любов'ю!

Течіть,  народи  многозикі,
Поміж  пустель,  степів,  дібров,
І  з  нами  наші,  наші  ріки  -
Надія,  віра  і  любов.

1967

Нові твори